Читати книгу - "Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа, Альфред Деблін"

не чув?» — «Та що я мав би чути?» — «Ну, буває, хтось із ваших хлопців щось розкаже. Може, хтось її бачив? Не могла ж вона крізь землю провалитися. Якщо найближчим часом вона не знайдеться, я піду, піду до поліції». — «Слушна думка, так і зроби, піди заяви в поліцію». — «Не смійся, я справді так зроблю. Я мушу її знайти, Герберте, з нею щось негаразд, вона не могла пропасти просто так! Мене б вона не кинула, і Франца також. А він не бере собі того до голови й нічого не робить». — «Ох і набридло мені слухати всі ці дурниці, давай краще в кіно сходимо, га, Єво?»

Сидять у кіно, дивляться фільм.

Коли у третій частині шляхетний герой загинув від руки бандита, Єва зітхнула. Герберт лише встиг подивитися на неї, як вона сповзла зі стільця й знепритомніла. Згодом, взявшись за руки, вони мовчки гуляють вулицями. Герберт дивується: «Твій старий ще натішиться тобою, коли ти така вразлива». — «Той же його застрелив, Герберте, ти бачив?» — «Та то ж було лише про людське око. Шахер-махер! А ти й повірила! І ще й досі тремтиш». — «Герберте, треба щось робити, далі так тривати не може». — «Тобі треба кудись поїхати, скажи своєму старому, що занедужала». — «Та ні, ти маєш щось робити. Прошу тебе, Герберте, зроби щось, ти ж поміг Францу, коли в нього та історія з рукою сталася, зроби щось і зараз. Я тебе прошу!» — «Та що я можу зробити, Єво?»

Вона плаче. Довелося посадити її в машину.

Франц не мусить жебракувати: то Єва йому трохи грошей підсуне, то Пумс підкине, а на кінець вересня запланувати провернути одну справу. Під кінець вересня знову з'явився бляхар Маттер. Каже, був за кордоном, працював десь на монтажі чи щось таке. А коли зустрівся з Францом, то сказав, що їздив на лікування, з легенями, мовляв, у нього негаразд. Виглядає він кепсько і, здається, зовсім не вилікувався. Франц каже йому, що від нього пішла Міца, яку він, мабуть, також знав; але попросив нікому про це не розповідати, а то ще сміятимуться, коли почують, що його кинула дівка.

«Так що Райнгольду нічого не кажи, з ним у мене раніше були неприємності через жінок, і він просто лусне зі сміху, коли таке почує. А іншої я ще не маю, та й не дуже хочеться», — сумовито усміхається Франц.

На чолі й біля рота в нього залягли смутні складки. Але голову він тримає високо, міцно стиснувши губи.

У місті велике пожвавлення. Тані[200] зберіг титул чемпіона світу, але американці з того не надто тішаться, не люблять вони цього хлопця. У сьомому раунді він був у нокдауні до рахунку 9. Але потім його супротивник Демпсі геть видихався. То був останній видатний удар Демпсі. Бій закінчився о 4 годині 58 хвилин 23 вересня 1928 року. Про нього тепер скрізь говорять, так само як і про рекордний переліт Кельн — Ляйпциґ, а окрім того ходять чутки про можливу економічну війну «помаранчів проти бананів»[201]. Зрештою, до них не надто дослухаються, лише глузливо мружать очі.

Яким чином рослини захищаються від холоду? Чимало рослин не витримують навіть невеликого морозу. Інші виробляють у своїх клітинах засоби захисту — певні хімічні сполуки. Найдієвішим способом захисту від холоду є перетворення крохмалю, що міститься в клітинах рослини, на цукор. Щоправда, внаслідок утворення цукру споживча цінність таких рослин значно знижується, найкращим прикладом тут є картопля, яка в підмерзлому стані стає солодкою. Проте є й інші випадки, коли деякі рослини чи фрукти можна споживати лише тоді, коли в них під впливом холоду зростає вміст цукру, як, до прикладу, в дичок. Якщо залишити такі плоди на деревах чи кущах до перших легких морозів, то цукор, який утвориться в їхніх клітинах, змінить і суттєво поліпшить їхній смак. Це також стосується й плодів шипшини.

Ну й що особливого в тому, що двоє берлінських веслярів утопилися в річці Дунай або що біля Ірландії розбився Нунґессер[202] зі своїм «Білим птахом». А ті все кричать на вулицях, купиш таку газетку за десять пфеніґів та й викинеш або десь забудеш. Або ось хочуть лінчувати угорського прем'єр-міністра, бо він переїхав автомобілем якогось сільського хлопчика. От якби справді лінчували, тоді газета вийшла б із заголовком: «Лінчування угорського прем'єр-міністра поблизу Капошвара», ото було б галасу, освічені читачі замість лінчування прочитали б «ланчування» й почали б змагатися з цього приводу в дотепах, інші 80 відсотків сказали б: шкода, що тільки його, або: ну то й що, мене це не обходить, або: було б непогано і в нас таке влаштувати.

У Берліні люблять посміятися. У Добрина[203], що на розі Кайзер-Вільгельмштрасе, сидять за столиком троє: веселий товстун, його подружка — така собі славна пампушечка, яка надто верескливо сміється; і з ними ще один — приятель товстуна, якийсь непоказний чоловічок, за нього платить товстун, а він має лише слухати та сміятися за компанію. То все поважні клієнти. Пухкенька хвойдочка що п'ять хвилин цмокає в губи свого товстопузика й вигукує: «Ну ти й вигадав!» А той присмоктується до її шиї, і все це триває добрі дві хвилини. А що собі думає той інший, який на них дивиться, то їм байдуже. Товстопуз розповідає: «Аж тут вона каже до нього: «Що це ви зараз робите зі мною?» А потім знову: «А зараз що ви робите зі мною? Ну а третього разу було лише лясь-лясь по пиці». Товариш посміхається. «На такі штучки ти майстер». А товстопуз вдоволено відповідає: «Еге ж, не заперечуватиму, а ось ти неабиякий тугодум».

П'ють бульйон, а товстий знову взявся розповідати:

«Приходить рибак до ставка, а там сидить дівчина, от він їй і каже: «Ну що, фройляйн Фішер, коли підемо з вами рибалити?» А вона каже: «Я не Фішер, я Трахер»[204]. «О, то ще краще!» Усі троє аж ревуть від сміху. Товстун пояснює: «Сьогодні у нас буде фірмовий суп». А хвойдочка: «Ну й придумав!»

«Послухай, а цей знаєш? Каже фройляйн: «Скажіть, будь ласка, а що таке а propos[205]?» — «А propos? Це коли вставляють те, що пасує». — «От бачите, — каже вона, — я так і думала, що це щось непристойне. Хи-хи-хи». Всім затишно, весело, фройляйн уже шість разів збігала до вбиральні. «Курка каже до півня: «У нас різні смаки, може, краще тепер навпаки?» Офіціанте, візьміть за