Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб 📚 - Українською

Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

369
0
15.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Проклята наречена і таємниці Пагорбів" автора Олена Гриб. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 180
Перейти на сторінку:
18.4

 

– Я не…

– Звичайно, ти не, – обірвала Меліса. – Але струснути тебе варто. Тебе теж. – Вона повернулася до невідомого. – Як звуть?

– Сіт

– І?.. Ну будь ласка, обійдемося без насильства. Слово честі, я дуже хочу дружити. Допоможеш мені?

Дружити Сіт хотів – принаймні найближчими хвилинами. Але нічого нового про фортецю він розповісти не міг. Дванадцять підлітків шесс від тринадцяти до шістнадцяти років. Охоронців дев’ять – троє безпосередньо у бараку, де чаклуни роблять різні магічні штуки, двоє спостерігають за входом і виходом, четверо контролюють периметр.

Таємних ходів немає, потрапити всередину стін фортеці можна або через ворота (охороняються), або через пролом (теж охороняється). До воріт веде тільки дорога, перед проломом – відкрита місцевість, де за найбільшим укриттям не сховається і кішка.

Інші варіанти? Хіба що навчитися літати.

– Усього п’ять набоїв. – Джі Лін перевірив рушницю і кишені Сіта, і відчув сильне розчарування. – А твої дружки з лісу палили намарно. Є ще?

Бандит не відривав очей від Лисиці і взагалі не помічав князя.

– Навіщо ти тут, Сіте? – Меліса говорила так м’яко, що зводило щелепи. – Ви чекаєте на напад із цього боку?

– То ж я за тобою йшов, мала.

– Що?!

– Сама ти шо… Ми з Кривим Лютом бачили, як ви з дороги звернули і попід кущами, через Павучу щілину, повз Дохлого Щура… Лют каже, це щенята наші зголодніли і повернулися. Він одразу до шефа доповідати, щоб той людей відкликав, а я – за вами. Ледве не загубив, аж чую – ні, ось вони, нікуди не ділися. Я сюди – тут ви. Ясно стало, що не сопливці. А якщо не вони, то мала наша знов приперлася зі своїми чесними ідеями. Хто ще? Баби тут не ходять. А от ні, обізнався… Міг би відразу зрозуміти по жо…

– У «малої» є ім’я? – різко запитав Джі Лін, перериваючи красномовство Сіта.

– Пішов ти…

На очі потрапила рушниця, і князь схопив її, приставив до грудей бандита.

– Хто вона?

Сіт сплюнув і спробував схопити дуло зв’язаними руками.

– Він майже все. – Лисиця завбачливо відвела рушницю. – У сенсі, його потроху відпускає. Далі буде важко. Але, Джі Ліне, сам розумієш: це не головна проблема.

Князь здер із полоненого сорочку і заткнув йому рота. Трохи подумав і зв’язав ноги – хотілося звести несподіванки до мінімуму.

– Тільки «малої» нам не вистачало, – пробурчав, повертаючись на пункт спостереження за валуном.

– І «шефа», – відгукнулася Меліса. – Є ще й «шеф». Там двадцять дві людини, жодна з яких нам не зрадіє. Дев’ять – зі зброєю, дванадцять із магією. Наші шесс блукають десь поблизу із незрозумілою метою. І його друзі, – Лисиця кивнула на Сіта, – незабаром почнуть прочісувати місцевість. Я не маю ідей, князю. Придумай щось, га?

Легко сказати! Джі Ліна вистачило лише на те, щоб підскочити до бандита, струснути його, витягнути кляп і рикнути:

– «Мала» – хто вона?!

– Та нащо тобі та «мала»? – Меліса дивилася несхвально.

– Хто вона? – з натиском повторив князь.

– Баба шефа, тупа істеричка, – як виплюнув Сіт. – От справді, нащо вона тобі? Ти хто взагалі?!

– Ім’я!

– А звідки мені знати? Баба – вона і є баба. Худа, верещить, усім незадоволена. От як є баба. Патли як у твоєї, а дупа кістлява. То не скажеш, хто ти?

– Навіщо?

– Не годиться, що твій надгробок буде без імені, – посміхнувся Сіт. – Не по-людськи, кхе-кхе.

Джі Лін придушив бажання заїхати йому по ребрах і повернув кляп на місце.

– Треба йти, Мелісо.

– У сенсі, назад?!

– У сенсі, геть. Я не настільки великий стратег, як мої предки, але все ж таки бачу: варіантів у нас не багато. Знати б, де вештаються наші шесс…

– Ну…

Князь витер піт з лиця, облизнув пересохлі губи. Незважаючи на те, що він вдосталь наковтався води в річечці, спека брала своє і хотілося пити не те щоб сильно… Певне, постійно.

– Що – «ну»?

– Хороша новина полягає в тому, що шукати шесс не треба, – напрочуд рівним тоном відповіла Лисиця.

– А погана? – Джі Лін вдивлявся у фортецю та її околиці, вишукуючи ознаки бандитів. Здається, приятель Сіта ще не підняв тривогу. І чому ж? – Вони десь поряд і ціляться в нас із рушниці?

– Не смішно. Ефект несподіванки не спрацює двічі поспіль, – відрізала Меліса. – Але якщо ти подивишся он туди на ущелину, – вона вказала на захід, – то побачиш багато цікавого.

Дим від пожежі поширився і на цю місцевість. Видимість не погіршилася, проте запах відчувався дуже добре. З-за невидимих ​​частинок, що наповнювали повітря, сльозились очі й шкребло у горлі. Князь ледве стримувався, щоб не розкашлятися, знаючи: буде гірше.

– Це все реально, Лисице? – Він потер повіки, але ситуація не прояснилася. – Наші шесс притягли сюди крячу?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 117 118 119 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"