Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

- Ні-ні, що ти! Ми тобі віримо, дівчинко моя, - спробувала втішити мене Марго.

 Потрібно сказати хлопчикам, вони його спіймають, - уже було попрямував до дверей Дем’янів.

- А ви впевненні? – зупинила його одним питанням.

- В чому? – трохи розгубився чоловік.

- В тому, що це не був один із них? – мій голос перейшов на шепіт, я хотіла, щоб ці двоє розвіяли мої страхи.

- Що ти таке говориш? Чому… - зашептала Марго з переляканим виглядом, але її чоловік перебив.

- Це був перевертень? Вовк? – неодмінну від неї він одразу все зрозумів. Його лице зблідло, після чого він всього лиш глянув на закриті двері до кімнати.

- З тобою… - Марго охрипла різко, її руки сковзнули напроти моїх ран, так наче вона тепер боялась навіть доторкнутись до мене. – З тобою це зробив один із них?

Незрозуміло кого вона мала на увазі всіх перевертнів у цілому, чи своїх синів, але її голос прозвучав так, наче вона готова була розірвати їх на місці.

- Я не впевнена. Там було темно… він був темний, великий. Не одізвався і майже одразу на мене напав. Я поранила його ніч склом, втекла.

- Боже, - Марго взяла мене за руку зовсім інтелігентно присівши поряд на підлозі.

- Тому я і приїхала ранком, хотіла…

- Хотіла упевнитись, що на тебе не напали хлопці? – голос чоловіка був крижаним і спокійним. Мені не було чого на це відповісти, тому я просто промовчала.

- Вони б не стали такого робити, ти ж… - затараторила Марго, а потім замовкла під поглядом чоловіка.

- Дарма тобі ніхто не пояснив, будь-який перевертень контролює свою вовчу подобу. Є звичайно винятки, але ніхто б точно не став би нападати на тебе просто так.

- Хочете сказати, що я його спровокувала?! – вирвалось у мене обурення.

- Ні, я до того, що можлива справа у твоєму запаху. Хлопці уже привикли до нього, та й Кай добре їх намуштрував. Але якщо якийсь лівий вовк забрів на нашу територію... – пан Дем’янів замовк, занепокоївшись від власних слів більше, чим я. - Піду, порозмовляю з Каєм, чужий на території зграї - погана новина.

Він пішов, причинивши за собою двері, поки Марго невдало намагалась приховати своє занепокоєння. Що означає чужий? Їх що так багато? Бабця щось говорила про це, але зараз я неспроможна згадати.

- Ти нічого не бійся, відпочивай, - кинула Марго і теж утекла. Я лишилась сидіти на підлозі повністю розбита, знову переживши цей кошмар. Хочеться пити, а ще чогось солоденького, щоб не відчувати себе так кепсько. Я ж зробила все що могла, так? Не хочу вдаватися в це питання. Підійшла до дверей, але двері тут же відчинилися. Іван зайшов у кімнату, за його спиною всі мої неочікувані гості шли геть. Точніше я побачила Марго і її чоловіка, решта вже судячи з усього покинули квартиру

- Що відбувається? – голос осип, а брат дивився якось невдоволено. Наче ми в  дитинство повернулися.

- Я поки поживу з тобою, - брат повернувся і пішов у вітальню. - Комп'ютер тут є?

- З чого це раптом? – пішла за ним, а то не схоже, що він збирається продовжувати нашу розмову.

- Так Кай сказав.

- А ти що, всі його команди виконуєш?! - розвернула брата до себе.

- Ти ж знаєш, його краще не злити, - він поглядом вказав мені на те, чого я не помітила, коли увійшла у вітальню.

Тепер у нас немає комп'ютерного столу. Біля вікна валялася купа трісок, а сам стіл був ніби розрубаний посередині. Хоча, коли рубають, слід залишається рівний, а цей стіл немов розірвали навпіл.

- Сподіваюся, комп'ютер уцілів, - буркнув брат, наче спеціально не дивлячись навіть в мою сторону.