Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Настрій серед залоги панував бунтівний, і команда була ладна вибухнути за першої ж ліпшої нагоди. Знехотя вони відпустили двох нажаханих моряків із «Посейдона», з яких збиткувалися весь той час, поки тривала розмова капітанів; обличчя їхні стали зовсім похмурими, коли під дулами їхніх пістолів баркас капітана Міча з кожним ударом весел віддалявся все далі на північ до свого корабля.

Ебенезер прослизнув повз бак до своєї комірчини-цюпки — вона зазвичай залишалась відчиненою — і розповів Бертрану про зраду капітана Міча, про останні каверзи, які затівав Куд, і про той важливий документ, що залишився лежати в каюті капітана.

— Мені конче треба роздобути ці папери! — вигукнув він. — Як вони потрапили до Куда, я й гадки не маю, але Балтимор має їх отримати!

Бертран похитав головою.

— Їй-бо, сер, це не ваша війна. А поетові так взагалі не варто мати справу з подібними речами.

— Е, ні, — відповів Ебенезер. — Я поклявся з головою зануритись у вихор Життя, а що таке життя, як не потреба щоразу обирати, на чиєму ти боці? І поза тим, я маю особисті причини хотіти здобути цей «Діярій».

Як зрадіє Берлінґейм, подумки тішився він, коли взнає, що капітан Сміт вів таємний щоденник! Хтозна, може, саме ці папери й будуть тим ключем, який бідолашний Генрі так давно розшукує, щоб відімкнути таємницю свого походження?

— Мені добре зрозумілі ці причини, — вирік слуга. — За цю книгу можна було б добряче вторгувати, якщо продати її тому, хто дасть кращу ціну. Але який вам з того буде пожиток, коли нам жити на землі лишилося тижнів зо два, не більше? Дідько, та чи ви бачили, в якому гуморі був мавр? Якщо нас не приб'є цей Куд, то пірати вже точно вколошкають.

Однак Лауреат з цим не погодився.

— Ця колотнеча може бути нашим порятунком, а не лихою недолею. — Він описав той хисткий настрій, що панував на чардаку. — Адже це Паунд тримає нас у полоні, а не залога, — сказав він. — Якщо вони збунтуються, то, вбивши нас, нічого з того не матимуть, але може так статися, що вони вб'ють його. Тим паче що їм нічого не відомо про цей «Діярій». Можливо, вони візьмуть нас до себе в команду, і коли ця веремія вляжеться, я знайду спосіб викрасти книжку. А потім ми пильнуватимемо нагоди прокрастися на берег. Або ще краще, ставши, як і решта, піратами, ми зможемо сховатися на якомусь кораблі, коли нас туди пошлють грабувати; вони і не помітять, що ми зникли. Отож я і кажу: нехай вони бунтують, а ми долучимось до них!

І, немов ці останні слова були командою, за якусь мить нагорі на чардаку пролунав вигук, а потім одразу гримнуло декілька пострілів із пістолів. Ебенезер і Бертран негайно поквапилися нагору, аби заявити, що вони цілком на боці бунтівників, передчасно гадаючи, що ті вже захопили шхуну, і вони таки справді застали Боабділа біля стерна: він стояв, вишкіривши зуби на моряків, що зібралися посеред палуби. Але замість лежати мертвим на палубі капітан Паунд з кривою посмішкою на обличчі стояв поруч із ним, схрестивши на грудях руки, у кожній тримаючи по пістолю, що з них ще звивався вгору дим; натомість один з членів залоги, одноокий хлоп з Кароліни на ймення Петч, простягся обличчям вниз біля трапа, що вів на капітанський місток.

— Ми попливемо до порту, коли я накажу, — вирік Паунд, застромивши пістолі назад за пояс. Двоє моряків вийшли наперед, щоб забрати свого пораненого товариша.

— Викиньте його за облавок, — наказав капітан, і, незважаючи на те що він досі був живий, каролінця жбурнули в океан.

— На наступного я навіть кулі не марнуватиму, — з погрозою мовив Паунд, навіть не озирнувшись, щоб побачити, як його жертва борсається в струменях води за кормою.

— А чого це мавр так радіє? — прошепотів Бертран, звертаючись до Ебенезера. — Ви ж казали, що він лютував більше за всіх.

Поет, приголомшений цим першим видовищем смерті, трусонув головою і судорожно ковтнув, щоб не знудило.

Саме цієї хвилі пролунав крик марсового.

— Вітрило! Я бачу на сході вітрило!

Пірати подивились туди, куди вказав марсовий, і побачили трищоглове судно, яке рухалося в їхньому напрямку, але вони були надто пригнічені покаранням, щоб виказувати до нього якусь особливу цікавість.

— Ану, ходи-но сюди, — засміявся капітан Паунд, подивившись на незнайомця крізь прозірну трубу. — Якби Петч протримався ще хвилин десять, то не годував би зараз собою крабів! Чи знаєте ви, що там за корабель, хлопаки?

Вони не знали, не вселяла в них особливої радості й перспектива грабунку.

— Це корабель, що прямує з Лондона, на який я чатував ці останні два тижні, — пояснив Паунд, — поки ви, нікчеми, там у себе в кубрику готували змову проти мене. Ви коли-небудь чули про бригантину «Кіпріотка»?

Почувши цю назву, команда звеселилася, зустрівши новину схвальними та хтивими вигуками. Вони почали ляскати один одного по плечах, стрибати на радощах і танцювати, і, за наказом капітана, немов одержимі, миттю кинулися на вантові щаблі, до шкотів, фалів і брасів. На кораблі підняли марселі та фока-штаг, круто переклали стерно, і шхуна швидко побігла напереріз своїй новій здобичі.

— Що воно таке, ця «Кіпріотка», що так легко змінила їхній настрій? — прошепотів Бертран.

— Я не знаю, — відповів його хазяїн, шкодуючи, що заколот так нічим і не скінчився. — Але так само, як і її тезко, вона постала з моря, і хтозна, либонь, у нас будуть причини її полюбити. Ти пильнуй — може, з'явиться нагода перелізти на той корабель, а я спробую, якщо зможу, поцупити «Діярій».

Зґвалтування «Кіпріотки»; а також повість про Гіктопіка, короля аккомаків, і найбільша халепа, в яку Лауреат наразі вскочив

За якусь чверть години шхуна і бригантина, спритно йдучи