Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

протилежними галсами, опинилися на відстані гарматного пострілу одна від одної. Десятки пасажирів бригантини юрмилися на носі, щоб побачити шхуну — напевно, перший корабель, який вони зустріли впродовж багатьох тижнів, — і невинно вітали її помахами рук і хустинок. Пірати, у кого були вільні руки, зробили так само і, здійнявши у відповідь моторошний гук, вистрілили у воду прямо попереду своєї наміченої жертви. І тільки тоді, коли всі там почали верещати й тікати, шукаючи прихистку, Ебенезер став потроху здогадуватися, що ж тут насправді відбувається: геть усі пасажири, яких він там потрапив побачити, були жінками.

— Царю небесний! — ледве видихнув він.

Капітан бригантини, зрозумівши наміри шхуни, взяв курс фордевінд на північ, відстрілюючись від нападників: але його спроба захиститися була запізнілою. Очікуючи на це, залога, за наказом капітана Паунда, вже стояла напоготові, щоб здійснити такий самий маневр, і перш ніж бригантина встигла розіпнути всі свої вітрила, шхуна вже йшла новим курсом. Ба більше, хоч прямі вітрила бригантини і були краще придатними для того, щоб іти курсом фордевінд, ніж косі вітрила її переслідувача, але невеликі розміри шхуни та її менша вага з лишком покривали цю різницю. Капітан Паунд наказав не відповідати на постріли з мушкетів і пістолів; натомість, взявши стерно до своїх рук, він, зрізавши шлях, так близько підійшов до корми бригантини, що на її транці можна було виразно прочитати назву «Кіпріотка», написану на бандері, яку тримали у своїх руках різьблені з дуба купідони. Тієї самої хвилі, коли, здавалося, бушприт шхуни мав продірявити корму жертви, він, поклавши стерно праворуч на декілька градусів, змінив курс; гармаш на носі корабля здійснив постріл без набою в стерно бригантини, і на тому гонитва скінчилася. Залога «Кіпріотки» почала видиратися на реї, щоб прибрати вітрила, аби безпорадне судно не перевернулося. Коли шхуна змінила галс і взяла попередній курс, бригантина вже колихалася на хвилях з голими щоглами; залога стояла з піднятими руками, старпом вивісив білий прапор на грот-фалі, а капітан, склавши руки за спиною, стояв на містку, очікуючи найгіршого.

Пірати нетямилися з радощів. Вони гуртом кинулись до релінга, викрикуючи всілякі сороміття та хтиво жестикулюючи. Боабділу ледве вдалося підвести шхуну впритул до бригантини, бо пірати на радощах забули ледь не про все на світі: та й сам мавр стяг із себе весь одяг, залишивши тільки свій високий червоний тюрбан, і стояв біля стерна, немов привид з нічного кошмару. Урешті-решт закріпили гаки, прибрали вітрила, і кораблі, міцно прив’язані один до одного вздовж бортів, колихалися на хвилях, мов двійко морських птахів, що паруються. Потім пірати з дикими вигуками й лайкою, спотикаючись у поспіху на своєму шляху, юрбою кинулися через поруччя. Перелякана залога «Кіпріотки» відступила назад, але ніхто не звертав на неї жодної уваги: капітану Паунду навіть довелося, погрожуючи трьом своїм матросам пістолем, змусити їх прив'язати залогу до щогл. Решта дбала тільки про те, як виламати двері, що вели до східного трапа і кают, які нажахані пасажирки замкнули зсередини на засув.

Спостерігаючи за цією дикою сценою, Ебенезер побілів як полотно. Поруч з ним на шхуні біля фок-щогли стояв найстаріший із піратів, Карл, вітрильщик — худий і зморшкуватий, невисокий чоловічок років шістдесяти, лихий на виду, з куцою брудною борідкою та геть беззубий, який, хихочучи й хитаючи головою, споглядав за тим, що відбувалося.

— На цьому кораблі що, самі жінки? — запитав його Лауреат.

Старий ствердно кивнув, блаженно всміхаючись.

— Це корабель, що везе з Лондона шльондр.

Він пояснив, що раз чи двічі на рік капітан «Кіпріотки» завантажував корабель жінками, що зубожіли й погодилися на шість місяців стати проститутками в колоніях, де відчувалася гостра нестача в жінках. Дівчат перевозили безкоштовно; підприємливий капітан отримував не тільки платню за перевіз, а й у разі якщо дівчина мала якусь особливу відзнаку — була незаймана, походила з поважної та порядної родини або була дуже юна, — премію від власників борделів, котрі з'їжджалися до Філадельфії з усіх провінцій, маючи на меті оновити чи поповнити свій штат. Що ж стосується дівчат, то декотрі з них уже були проститутками в Лондоні, інші жінки, доведені до розпачу, зважувалися на цей крок з бідності або з інших причин, а деякі молодички, що були в прислугах, надумавши дістатися Америки за будь-яку ціну, керувалися холодним розрахунком і вважали, що бути проституткою шість місяців привабливіше, аніж відбути служницею в колонії звичаєві чотири роки за договором.

— Усі пірати на цьому узбережжі о цій порі року виглядають «Кіпріотку», — сказав вітрильщик. — Там, за тими дверима, понад сотню дівок. Ти тільки-но глянь на Боабділа!

Ебенезер побачив, як голий Боабділ, відштовхнувши вбік своїх побратимів, узяв до рук знайдену поблизу здоровенну довбню, яку, ймовірно, залишив на чардаку тесля з бригантини. З одного ж удару він розщепив двері та сторчголов кинувся всередину, а решта негайно ж ринулася за ним. По якійсь хвилі залунали зойки та прокляття.

В Ебенезера затремтіли коліна.

— От бідолашні! Бідолашні!

— Тю, оце?! — глузливо кинув Карл. — Таж це якісь нікчемні молитовні посиденьки, от що це! Плавав би ти зі старим Томом Тью з Ньюпорта, як колись довелося мені! Якось торік пливли ми з Ліберталії[49] до Аравійського узбережжя й у Червоному морі перестріли один з кораблів великих моголів, що віз пілігримів до Мекки; у нього на борту було сто гармат, але ми взяли його на абордаж, не втративши жодного чоловіка, і як ти гадаєш, що ми там знайшли? Тисячу шістсот незайманиць, сер! Не більше, не менше! Тисяча шістсот незайманиць, що прямували до Мекки, найгарніші мавританочки, яких тільки хтось коли-небудь бачив, а нас і сотні не було! Нам знадобилися цілий день і ціла ніч, аби полускати їх усіх — серед нас були французи, голландці, португальці, африканці й англійці, — і коли ми скінчили, палуба виглядала, як різницька. Присяй-бо, у всій історії сластолюбства не знайдеться дня і ночі, рівних цим! Я й сам продірявив парочку, хоч мені було вже під шістдесят, — смаглявенькі близнючки, тугенькі, мов удавка з напівштиками, і відтоді мені вже більше ніколи не вдавалося підняти свою стару швайку!

Він і далі щось теревенив, але Ебенезер не міг його більше слухати. Передусім тому, що події на чардаку надто вже поглинали його увагу, щоб відволікатися ще на щось: пірати витягували своїх жертв по одній чи