Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

Закінчивши свою історію, Натібріс замовкла. Запанувала довга тиша. Весела посмішка повільно змінювалася з радісної на хитру, а далі і зовсім на зловісну. Вона насолоджувалася виразами облич людей, які стояли перед нею. І не наважувалися щось сказати.

— Щось ви довго мовчите… То що, я відповіла на всі ваші питання? Чи ще щось хочете спитати? — і знову весела посмішка, що показувала вищість над купкою звичайних людців. — Може, почнемо з тебе, дівчинко?! Я бачу по твоїм очам, що у тебе є якісь питання. Не соромся, питай!

Несвідомо Катя опустила очі до землі, вона відчувала себе присоромленою, наче зробила щось погане. Обличчя вкрилося рум’янцем. Ледь чутно вона вимовила:

— Будинок не придатний для життя!

— Що ти там говориш? Кажи гучніше! — владно наказала Натібріс.

— Ти сказала, що «будинок придатний для життя». Але це не так! — сміливіше відповіла Катя, вже дивлячись в очі безтілесній сутності. — В будинку немає води, туалету, елементарних речей. Лише світло!

— Ха-ха-ха… — залилася дзвінким сміхом Натібріс. — Ви люди такі… прості! — посмішка не сходила з обличчя. — Я думала, у тебе якесь важливіше питання. Але, так і бути, я відповім на нього… Ось там, — вказала рукою праворуч від себе, і всі троє людей, що стояли напроти, повернули голови ліворуч, — в глибині лісу був викопаний туалет. Ось ці невеликі камінці, що проглядають крізь землю, — вона показала на каміння, що тягнулися від порогу кудись між дерев, вглиб лісу, — ведуть прямо до туалету. А десь метрів за десять від нього зроблений літний душ і лазня. Де також є умивальник. Нам ще довелося пробурити свердловину. А вже завдяки електриці запрацювали насоси, які і подають воду прямісінько у кран та душ. Попереджаючи можливе питання щодо гарячої води: бойлер теж встановлений.

— А що, не додумалася спроєктувати ванну кімнату в будинку? — нарешті заговорив Андрій, який обміркував всю отриману інформацію.

— Який розумник знайшовся… Подивіться на нього!.. Ти колись розробляв план будинку? — зіщулила вона очі. — Ні?! От і не треба вказувати на недоліки, яких ти і сам міг би припуститися! — починала злитися Натібріс.

— Я б такого не пропустив! Бо вбиральня мені потрібна, — вже спокійно відповідав журналіст, він помітив, що зачепив сутність, що була схожа на його жінку. Тож він продовжив, перемкнувшись на вченого: — Ну, хай вже вона — не має тіла, їй це не потрібно. Але, скажи мені, Євсію, як ти це проґавив? Чи ти теж в туалет не ходиш і руки не миєш, не вмиваєшся?!

Вчений стиснув губи і продовжував мовчати, як йому наказала Натібріс.

— Розмовляй зі мною! — гаркнула безтілесна сутність.

— А що з тобою розмовляти? — презирливо звернувся Андрій. — Ти навіть про туалет та душ не подумала. Довелося будувати їх окремо. А ще створювати цей купол, щоб можна було користуватися літнім душем. Так могла вчинити лише повна дурепа!

— Будь обережнішим в своїх висловлюваннях! — процідила крізь зуби. — Бо наступні можуть стати останніми! — Натібріс в ту ж мить була вже перед обличчям Андрія і дивилася йому в очі.

— Дуже налякала! — не відводячи від неї погляду, некромант протягнув руку туди, де у Натібріс був живіт, і рука пройшла крізь білий туман.

Їх гра в те, хто кого передивиться, протривала не більше пів хвилини. Натібріс просто відлетіла назад до Євсія.

— Цей купол був зроблений не заради туалету та літнього душу, як ти подумав, — спокійно відповіла безтілесна сутність. — Я думаю, всі прекрасно розуміють, що взимку рослини засинають, деякі навіть відмирають. І отримати з них електричні імпульси просто неможливо.

— І приховати ваші дії! — констатував Андрій.

— І це також! — погодилася вона. — Коли ми почали будувати будинок, до нас тільки те й робив, що заглядав лис. Він тримався досить далеко і просто спостерігав. Євсій милувався тваринкою і намагався приманити її, щоб погодувати, та й просто погладити. Я спочатку не придала цьому значення, але, коли я наближалася до лиса, той стрімголов тікав, наче відчував мене. Тоді я і зрозуміла, що це сутність, яка охороняла ліс. І яка по своїй суті і є тим самим лісом. Тож довелося з нею щось робити, щоб вона нам не завадила.

— І ви приборкали того лиса?! — Андрій все ще не розумів, як їм це вдалося.

— Спочатку я все ж таки відправила Євсія відволікти і побалакати з лисом. Він просто стояв і розповідав духу, що ми прийшли допомогти йому, і нічого поганого не зробимо. Просто будинок, щоб відстежувати і не допускати браконьєрів у ліс, — вона на секунду замовкла, після чого продовжила: — А потім — так! Приборкали силу, яка майже дорівнювала моїй. Це виявилося зробити не так вже й складно!.. — задоволено посміхнулася Натібріс. — Наші біоелектричні провідники простягалися на сотні метрів від будинку. Тож, як тільки лис став на краї деяких з них, то обламав ті тонкі нитки, і вони залишилися на його лапах. А потім вже кожен раз, коли він ставав на інші прокладені нитки, які тягнулися до будинку, зламані зв’язувалися з цілими. Особливо багато енергії ми взяли, коли Євсій якраз-таки розповідав про нашу допомогу. А лис сидів і слухав, нічого не підозрюючи, — розсміялася Натібріс. — Тож після цього ми без усіляких проблем черпали силу з духу лісу. А захисне замовляння не таке вже й складне, чи не так?! — підморгнула вона Андрію.

— Так! — неохоче погодився він. Коли він починав свою практику, то захисне замовляння було мало не одним з перших для відточування умінь.

— А далі все просто! — розійшлася задоволена Натібріс. — Ми черпали силу з духу лісу і за допомогою його енергії створили захисний купол. Тож він відчував сам себе, наче нас тут і не було.

— Але як ви тягнули з нього енергію поза межами купола? — не витримала Катя і поставила питання.

— О-о-о… Нарешті цікаве питання! Не те що про той туалет… — уїдливо відповіла безтілесна сутність. — Відповім так: а хто сказав, що наші біоелектричні провідники є лише тут, під куполом?!