Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

Управитель сприйняв згоду зам’яти справу з крадіжкою без зайвих емоцій.

– Відео знищено, – сказав просто і повернувся до споглядання глибин напівпорожньої склянки з жовтою рідиною, що непорушно стояла на темній стійці бару.

Жасмин повірила його словам і вийшла в коридор. Вона не думала, що Ліам Рут наважиться на справжній шантаж. Він справляв враження людини якщо не чесної, то хоча б принципової.

– Ти! – Неподалік ховалася та сама злодійкувата покоївка – вочевидь, хотіла дізнатися, про що домовився її добренький дядечко. – Запам’ятай елементарну річ: чоловік, який штовхає жінку на злочин заради своєї примхи, нічого не вартий.

– Він же Рокс! – у голосі дівчини звучало необтяжене інтелектом обурення.

– Це ім’я – не індульгенція, – жорстко відрізала Жасмин. – Продовжиш у тому ж дусі, й одного разу напишеш «Він же Рокс!» на стіні тюремної камери. Знай, що другої поблажки не буде.

Покоївка ображено скривилась і відкрила рота для гідної відповіді, але помітила неподалік колишню секретарку Ділена Рокса і відступила, явно впевнена в дурості примітивної асіанки, що зовсім не розбирається в правилах сучасного життя.

Лада Ши пересувалася вздовж стіни невпевненою ходою хмільної людини. Куталася в товстий білий халат із червоними сердечками, сяк-так оминала гострі елементи декору і начебто прямувала до бару. Почервонілі очі натякали на те, що вона нещодавно багато плакала, стиснуте в руці плюшеве ведмежа з відірваною передньою лапою – що плач скоро продовжиться.

– Стоп. – Жасмин перехопила Ладу біля дверей, за якими чувся стукіт келихів. – Вам туди не треба.

– Треба… – прохникала секретарка, куйовдячи мокре, не розчесане після душу волосся. – Дуже треба…

– Гаразд, ходімо. – Найвіддаленіший столик у темному кутку якраз був порожній. – Сідайте он туди. – Жасмин відсунула стілець і вмостилася так, щоб бачити все приміщення. – Що трапилося?

Лада спохмурніла, на її лобі пролягли глибокі складки.

– А вам яке діло?

– Сподіваюся, що ви зізнаєтеся ще в якомусь злочині. – Жасмин не збиралася щадити почуття співрозмовниці. – Згодні?

– Зникніть! Я не в настрої!

– Це видно. То в чому проблема?

Секретарка впала на антикварний дерев’яний стілець із різьбленою спинкою і навалилася грудьми на стіл, відсунувши декоративну вазу з голографічними квіточками до самого краю.

– Він про все дізнався, – пробурмотіла, схлипуючи. – Про все!

– Він?..

– Гері.

Гері? Треба було вивчити оточення Ділена Рокса напам’ять. Хоч убийте, а Жасмин не могла згадати жодного очільника корпорації, високопосадовця, банкіра чи політика з таким ім’ям.

– Він сказав, так навіть краще. Рокс любив мене як дочку і подбав про моє майбутнє. Ненавиджу!

– Гері?

– Рокса!

– За що?

Лада притягла вазу до себе і притулила до неї порване ведмежа.

– Він подбав про моє майбутнє, – повторила з упевненістю в тому, що це все пояснює.

Жасмин нагадала собі, що терпіння – запорука продуктивного діалогу, і підсунулася ближче.

– Як? – запитала якомога м’якше. – Що він зробив?

– Жениха мені знайшов. Багатого. – Секретарка п’яно хихикнула. – Перспективного. Доброго… Часом. Договір із ним уклав: фінансування його передвиборної кампанії в обмін на моє особисте щастя. – Вона схопила ведмежа і притиснула до обличчя. – Щастя, чуєте? – промовила невиразно. – Наче Рокс знав, що це таке! Ні він, ні його батьки не могли любити! Вони всі – затяті егоїсти! Злочинці! Їм місце на смітнику, а не в підручниках історії!

– Ну то відмовтеся від цього шлюбу. – Жасмин щиро не розуміла, в чому проблема.

Лада гримнула кулаком по столу, і затиснута в її руці плюшева лапа надірвалася по шву.

– Я відмовилась! І що з того?! Думаєте, Гері зрадів, що я вибрала його? Він покинув мене! Наплював на п’ять років стосунків і залишив Віанду, щоб не заважати мені стати дружиною президента. Ненавиджу!

– Гері?

– Рокса!

Крик привернув увагу управителя. Він відставив склянку, рівень рідини в якій не зменшився ні на сантиметр, і підсів до секретарки. Взяв її за руку, почав говорити банальності на кшталт «це все на краще»… Дістав наказ іти за всім відомою адресою і присоромлено ретирувався.

– Гері має прізвище?

– Ван! Гері Ван! Що таке? Язика проковтнули? Чи не очікували, що хтось вибере не майбутнього президента, а колишнього водія?

Жасмин подумки закликала на допомогу вищі сили, бо її власна витримка з кожною хвилиною танула все швидше.

– Гері Ван – гонщик, вигравав Кубок системи сім разів поспіль. Мене справді здивувало, що після прощання зі спортом він став водієм Ділена Рокса.

Лада витерла ведмежам сльози і шморгнула носом.

– Можна подумати, він сам попрощався з кар’єрою, – буркнула зло. – Рокс визнавав лише найкраще і завжди отримував те, що хотів. Він не знав меж!