Читати книгу - "Людолови. Том 2"

Отвіновський говорив швидко, захлинаючись, як, людина, якій дано кілька хвилин на розмову і яка мусить розповісти багато. Але Жолкевському здавалося, що гість розповідає надто повільно і надто багато уваги приділяє дрібницям.

— Ну? — квапить він. — А ще які висували причини? Тільки просто, одверто! Без прикрас і без недомовок.

— Просто? Одверто? — в'їдливо розреготався Отвіновський. — Ну, зрозуміло ж! Навіть те, що примусять викреслити у палацах нашого сюзерена і в під цукрованих реляціях сойму… Причини значно глибші: Потоцькі, Корецькі і Вишневецькі разом з Сагайдачним і січовою голотою — це тільки відмовки. Навіть Каффа з Сінопом і останній похід Якова Бородавки, хоч він і значно спустошив узбережжя східної Румелії і Добруджі[287]. Найголовніше — це втручання нашого короля в угорські та чеські справи. Адже ж це дуже стосується справ Оттоманської держави. Краще сидів би наш пан круль у своїх нудних палацах, на зразок Ескуріала[288]. Хіба ж ми готові тепер воювати?! Хіба ж ми можемо відбитися від Османа?! Фанатизм, самий фанатизм примушує нашого пана круля грати самим існуванням ойчизни. Він запевняв падишаха, ніби лісовчики свавільно вирушили проти стамбульського спільника і прибічника семиградського воєводи Бетлем-Габора і чехів. І що ж! Не встиг наш посол і мій попередник про це офіційно повідомити султана, як десь там було розтрощено загін лісовчиків і перехоплено власноручні листи пана круля до цісаря Фердінанда, де чорним по білому пишеться, що пан круль дуже радий надіслати йому допомогу і одночасно дозволяє вербування охочих людей до цісарського війська в межах Речі Посполитої. Ну, вельможному пану гетьману добре відомо, що Бетлем-Габор склав угоду з Стамбулом про те, що він приєднує до Туреччини всі завойовані землі, трохи округливши свої володіння, а за це дістане від падишаха титул угорського короля. Ці його намагання вже здійснені, і він нещодавно проголосив себе угорським королем. Отже, ясно, що поведінка пана круля — є крок явно ворожий Туреччині, і Бетлем-Габор має рацію, коли нацьковує падишаха на нашу нещасну ойчизну. І якщо мир з Московщиною вже розв'язав нам руки на сході, то й Туреччина теж розв'язала собі руки, закінчивши перську війну пактом у долині Серави. Отже, Осман зможе кинути проти нас всі свої сили, і під їх натиском загине Річ Посполита, як гинуть альпійські селища під сніжними лавинами.

Жолкевський мовчав, приголомшений новинами, мерзлякувато тулився до теплого крісла, хоч суха липнева теплінь линула у відчинені вікна разом з ароматом розквітлих флоксів і резеди. Глибока зморшка залягла у нього проміж брів, а губи кривилися злісною усмішкою.

— А як раділо наше панство, коли пан круль забрав лісовчиків з меж Краківського воєводства, тому що вони грабували староства та дідівщини, наче ворожу країну!..

Яка короткозорість! Яка обмеженість! Яка відсутність почуття державного інтересу! — обурено кидав він, поки Отвіновський пив пиво і витирав голову, наче вантажник, що скинув важкий і незручний тягар.

— І замість сидіти тихо, як миша, — вів далі Отвіновський, відсапавшись, — його мосць пан круль втручається у міжнародні інтриги і зав'язує перемови з Молдавським воєводою Граціані про відокремлення Молдавщини від Оттоманської держави і про приєднання її до Речі Посполитої. Ще й дозволяє різним авантюрникам, як Альтган, вербувати у Польщі військо і загони для Фердінанда і надсилає до чехів послів і наказує чехам підкоритися Фердінандові, хоч він чавить їх самолюбство і віддає німецькому панству і рицарству чеські замки і землі.

— Ну, щодо чехів, то воно не зовсім так. У Чехії повстало різне лотрівство на кшталт лісовчиків та козаків, — буркнув Жолкевський, — а хлопство скористалося з нагоди і палить панів. Ну, а як Осман? Що він зараз робить? Факти давайте, факти! — захвилювався старий, бачачи, що Отвіновський майже закуняв від перевтоми.

Отвіновський тріпнув головою.

— На жаль, знаю я небагато. Сер Джон Ейрі запевняв мене перед моїм від'їздом, що Іскандер-баша дістав наказ вирушити проти Граціані і скарати його за зраду. Але що міг я пронюхати, коли я щохвилини чекав ув'язнення в семивежному замку або навіть смертної кари? Взагалі ж кажуть, що в Османа настрій дуже войовничий, що мріє він про перемоги, славу і подвиги. А головне, він надзвичайно вороже ставиться до Речі Посполитої, завдяки політиці його мосць пана круля.

Жолкевський постукав пальцями по поручнях крісла, похитав головою і раптом підвівся.

— Я це передбачав торік. Я просив звільнити мене від гетьманування, дати мені спокій і відпочинок. Не відпустили. А тепер старий лев мусить захищати без зубів і пазурів своє кубло. Дали трохи грошей. Затвердили повітове військо, а на випадок наявної небезпеки дозволили скликати посполите рушення. Ну, що ж: замість торішніх восьмисот шабель у мене зараз п'ять тисяч із гаком. Є з чим зустріти півмільйонну султанську армію, — жовчно розреготався коронний гетьман.

— А козаки?

— Хай Грицьки землю орють та свині пасуть, а не воюють. Годі розплоджувати цих розбишак, — різко урвав його Жолкевський, і ясно-блакитні очі його спалахнули вигостреною крицею. — Підемо, пане, повечеряємо. Треба багато про що подумати.

Пір'ясті хмаринки жевріли у небі, перші ластівки вилітали з гнізд, коли над Баром пролунали військові сурми. Прокидалося двірське військо коронного гетьмана, здивоване непередбаченою тривогою. Знялася метушня, і, коли загони поснідали, полковники і ротмістри сповістили їх про виступ.

Станіслав Жолкевський просив Отвінського нікому не розповідати про царгородські події, але, поки вони розмовляли, пахолок Отвінського розпатякав у челядні, що Іскандер-баша вирушає проти Речі Посполитої, і на ранок двірські шляхтичі і челядь тільки й переказували один одному новину, і всі розуміли, що недурно виїжджає коронний гетьман у смугу розташування кварцяного війська.

Лаштування було не довге. Опівдні кіннота з піхотою вишикувалися на зеленому плаці проти гетьманського палацу, а довга валка військового припасу повільно вирушала вперед, наповнюючи повітря криками погоничів і рипінням коліс.

Тихо дзенькали рондами коні гусарів. Поруч розташувався оркестр. Яскраво вилискували на сонці мідні сурми, а темно-сиза громова хмара різко відтіняла їх з північного заходу. Всі чекали коронного гетьмана, а в палацовій капелі двірський капелан правив напутний молебень.

Два ридвани, запряжені шестериками сніжно-білих коней цугом — один для пана Отвіновського, що поспішав до Варшави, а другий для коронного гетьмана, — вже чекали біля ганку.

Вийшли всі разом. Коли гість попрощався з старою пані Жолкевськoю, коронний гетьман передав йому пакет, запечатаний великою гербовою печаткою, — для короля.

В цю мить ударили литаври і барабани. Заспівали мідні і срібні сурми, і з розмаяним пір'ям, плащами і прапорами вирушив полк блакитно-сірих гycарів.

Схиляло