Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1918"

Ревкомівці розраховували, скориставшись із величезної напруги в Україні, неймовірного кипіння соціальних і національних пристрастей, на поступове перетворення регіону на майже суцільну повстанську територію. 29 грудня було навіть намічено склад нового уряду України.

Більшовики, Тимчасовий робітничо-селянський уряд України кваліфікували створення лівоесерівського ревкому, його дії як заколот. Тому ревком було розігнано, командирів загонів заарештовано, а підлеглі їм два полки роззброєно[950].

Так чи інакше бажаного темпу руху на Харків не вийшло. Події ж на Катеринославщині, де повстання набирало дедалі більших „обертів” виявилися дещо асинхронними з наступом на Харків, випередили воєнні дії регулярних військ. Власне, ще з початку грудня орієнтовані на відновлення радянської влади частини поступово опановували Олександрійським, Павлоградським, Новомосковським, Верхньодніпровським, Нижньодніпровським, Кайдакським районами[951], беручи по-суті в „лещата” губернський центр.

28 листопада повстанці (в їх числі були й махновські підрозділи) сміливою операцією з Нижньодніпровська оволоділи мостом через Дніпро і ввірвались до міста. Гайдамаки Директорії з боєм відступили. Губернський військово-революційний комітет проголосив відновлення влади рад у Катеринославі й губернії[952]. Події з захопленням Катеринослава і тим, як розвивались стосунки радянських повстанців з махновцями по-суті з документальною точністю відтворені у романі О. Толстого „Ходіння по муках”.

Хоча неузгодженість у діях частин Української радянської армії й повстанців призведе ще до чималих втрат, на самому кінці 1918 р. ініціатива почала переходити до радянських сил.

***

За таких обставин Директорії, уряду, військовому проводу УНР треба було, практично без перепочинку розробити плани нової воєнної кампанії.

Що ж реально могла протиставити Директорія супротивникам, які збройно виступили проти неї? Дієва Армія УНР, чисельність якої в апогеї антигетьманського повстання сягала 300 тисяч, наприкінці грудня перебувала у стані бродіння і розкладу. Створена переважно з селян-добровольців, під впливом радянської агітації, вона почала виходити з-під контролю армійського командування і становити навіть певну загрозу для самої Директорії. Інформаційне бюро армії УНР у грудні 1918 р. доповідало про поширення більшовицьких настроїв серед козаків Дніпровської і Чорноморської дивізій, дислокованих у Києві. Такі ж тенденції дедалі виявляли себе і серед вояків інших гарнізонів та місцевого населення на Харківщині, Катеринославщині і Чернігівщині[953]. Взагалі, на цей час вже було ухвалене рішення, згідно з яким Дієва Армія мала існувати тимчасово. Лише кращі її кадри і технічне майно планувалося включити до складу нової регулярної армії, яку передбачалося створити у січні-лютому 1919 р.[954]

Між тим, ситуація, на погляд військового командування, вимагала негайних дій. З0 грудня 1918 р. Головному отаману С.Петлюрі була подана письмова доповідь — чи не найперший аналітичний документ на адресу державного проводу УНР, розроблений в оперативному управлінні Штабу Дієвої Армії (ШДА). Кілька його примірників зберігається у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), у фонді 1078 — Головного управління Генерального штабу Армії УНР. Його стислий зміст подається лише у праці М.Капустянського "Похід Українських армій на Київ — Одесу в 1919 році", що вийшла у 1921 р., і з невідомих причин ніколи пізніше не залучався до наукового обігу та аналізу. Між тим, сформульовані в ньому підходи, висновки, практичні рекомендації, очевидно, носили фундаментальний характер і зіграли не меншу роль, аніж згадана Декларація Директорії від 26 грудня 1918 р., при виробленні політичним і військовим проводом УНР стратегічного курсу держави, при виборі зовнішньополітичних орієнтирів і пріоритетів боротьби, довгий час, судячи з усього, були відправними в практичних тактичних розрахунках. Документ цей має назву "Становище на фронтах і міри, необхідні для захисту України". Гадається, він заслуговує на те, щоб відтворити його майже повністю (опустивши лише окремі несуттєві деталі): " 1. Ворог:

а) з півночі і сходу з фронту Куп'янськ, Новозибків і Лунінець більшовики ведуть наступ на Україну з метою захопити Київ і установити свою владу на Україні і використати наші сили і засоби для боротьби з державами Згоди, добровольцями та Доном;

б) з південного заходу ведуть операції польські війська з метою заволодіти Східною Галичиною, а також, можливо, з претензіями на Волинь і Поділля;

в) з півдня ми тримаємо фронт проти добровольчих частин і держав Згоди;

г) нарешті, ми маємо кордон з Доном і Кримом.

Безумовно, справитися з усіма ворогами Україна не зможе, виходячи зі стану наших збройних сил. Треба визначити наші сили, вибрати головного противника, з іншими налагодити стосунки.

2. Наші сили:

Складаються з двох нерівноцінних елементів: Галичан і Дніпровських українців.

Галичани:

а) Січові стрільці — добрий бойовий елемент;

б) сили, організовані в самій Галичині з демобілізованих козаків Австрійської армії і призваних тепер — досить певний елемент, їх можна вжити як проти поляків, так і в боротьбі з більшовиками. Велику енергію і стійкість виявляють галичани в боротьбі проти поляків.

Дніпровські українці:

а) досить добре організовані частини (Сірожупанники та інші), тільки не всі;

б) зібрані по мобілізації — найбільш чисельний елемент, не певний в боротьбі з більшовиками.

Позаяк головний контингент козаків влився з селян, то необхідно дати яскраву відповідь, щоб не трапилося катастрофи, в ім'я чого піднялося селянство, які воно поставило собі завдання і проти якого ворога готове воно боронити свої інтереси. Селянство піднялось з великим ентузіазмом і стало в ряди військ Директорії проти Гетьмана, поміщиків і німців. Більшість селянства повстала, головним чином, по соціальним мотивам і лише частина його керувалася сильним національним почуттям. Скинувши ненависних німців і Гетьмана, що їм допомагав, отримати землю — девіз селянства.

Чи бажає селянство і робітнича маса самостійності в чистім виді? На це запитання з великим жалем можна відповісти — ні. Лише найбільш свідома меншість захоплена національною ідеєю. Остання маса бажає співробітництва з Московією. Безумовно, на умовах не підлеглості, а конфедерації з нею. Це — найголовніша думка селянства і робітництва і з цим необхідно рахуватись, як би не було боляче це для ідейних керівників національного відродження.

Частина селянства і робітників почуває симпатію до більшовиків, визнаючи їх найбільш яскравими виразниками народних бажань. От через що важко примусити наші мобілізовані війська енергійно боротися з більшовиками.

3. Ставлення до союзників:

Селянство і простолюд симпатизувало державам Згоди, оскільки вони вели війну з Німеччиною, почуваючи, що тільки в їх успіхах на західному фронті лежить можливість визволення України від німецького ярма і