Читати книгу - "Останній сигнал, Ігор Маркович Росоховатський"

— Так, дивно. Тим паче тепер, коли я багато разів переробляв свої структури і системи… Створив собі організм не з речовини, а з лунтри.

— Що таке лунтра?

— Щось подібне до плазми. Перехідний стан між речовиною й енергією. Мені так краще змінюватися в залежності від умов…

Сигом на хвилину замовкає. Задзижчали механізми, що брали проби грунту. Крізь пилову запону ледь проглядала вершина гори.

— Ти абсолютно беззахисний у відкритому космосі, — резюмує сигом.

— Ну й що? — насторожено шепоче людина, розуміючи, куди той хилить.

— Хіба ж така потужна система по опрацюванню інформації, як я, повинна рятувати невдалу систему? Хіба це не суперечить елементарній логіці?

— Суперечить, — підтверджує людина і думає: “Основи елементарної логіки дали сигому ми”.

Про “Еволютор” я читав раніше. Дуже давно в Інституті кібернетики здійснили такий експеримент: у пам’яті обчислювальної машини створили умовні острівки і поселили на них умовні істоти. З кожного острівка можна було переселитися на два сусідніх — ліворуч і праворуч. Острівки були такі малі, що прожити на кожному могла тільки одна істота.

Пункти-закони програми жорсткі: виживуть лише ті з істот, які пізнають закони природи — умови відтворення харчу на острівках, і виберуть найраціональніші маршрути переселення.

Отже, в пам’яті машини було змодельовано еволюцію життя. Випробовувалися різні шляхи — уточнювалося, які з них ведуть до виживання і вдосконалення, а які — до вимирання. Зокрема, вдалися і до одного гуманного закону — боротися за острів можна лише з дорослими мешканцями, неповнолітні — поза боротьбою.

Життєздатними виявилися істоти, які незмінно дотримувалися цього закону… З математичною точністю кібернетики встановили, що він не лише гуманний, а й мудрий.

Приклади, які довели, що гуманність розумна, застосовувалися потім у психоробіці для програмування роботів, в тому числі й найскладніших. Інтегральних роботів, далеких предків сигома, вчили, що допомога слабшим і менш досконалим системам — розумна норма поведінки. Невже ж сигом, переробляючи себе, стер із пам’яті цей найважливіший закон?

Знову пригадалося, як одного разу Борис витягував мене покаліченого з кабіни всюдихода, що ось-ось мав вибухнути, і замість однієї людини в ньому загинуло б дві. Його дії не вкладалися в елементарну логіку. Але мій друг…

Нам пощастило: всюдихід підірвався за кілька хвилин після того, як ми встигли відповзти в ущелину.

А через рік уже я ніс пораненого Бориса не один кілометр по гарячому піску пустелі, і він хрипів: “Облиш, усе одно мені кінець”.

Я страшенно втомився, кривава поволока застилала мої очі, я падав на кілкий пісок, підводився і волік його далі, знаючи, що з такою ношею мені не дійти до табору, а надії натрапити на патруль майже не було.

Та я не залишив Бориса, і то була не плата, не дяка за мій порятунок. Я робив би так само, якби на місці Бориса була інша людина. Це теж суперечило елементарній логіці, одначе так роблять усі люди, а розумність нашої поведінки визначає саме існування людства…

Якби я зумів врятувати Бориса з “Омеги” — з цього останнього поля бою!.. Напевно, я віддав би усе на світі, крім Гліба, навіть власне життя. Але Борис загинув — і вже нічого неможливо зробити для нього.

“МОЖЛИВО”, — вимовив якийсь голос.

“Певно, це говорить сигом”, — подумав я, і почув у відповідь слова сигома:

— Ні, я нічого тобі щойно не говорив.

— Ти чув, як хтось мовив “можливо”?

— Ні, не чув.

“Почулося? Так ясно?”

“МОЖЛИВО”, — повторив той самий голос. Тепер він здавався знайомим…

“…Він помиляється. У тому про що він згадує, є логіка. Один врятував іншого. Подав приклад: хочеш, щоб тобі допомогли, — допоможи сам комусь. Однак слід зауважити: допомагай тим, хто тепер або потім зможе тебе виручити.

Та чому ж він цього не збагне? До нього підступила смерть, а він думає про інші істоти. Найважливіші закони програми — жадоба до життя, страх перед смертю — виявилися не всесильними. Він переступив через них. Але ж це надзвичайно важко! Коли мені доводиться змінити якесь положення програми, на розрахунки, а особливо па вольові зусилля, я витрачаю багато енергії…

Йому ж те зробити набагато важче. Він ризикує більшим. Слід поміркувати над цією загадкою…”

Сигом викликав з пам’яті інформацію про організм людини й ще раз переконався, яка вона беззахисна. Але так і не розшифрував загадкову поведінку космонавта.

“…Можливо, я, перебудовуючись, справді забув щось важливе? Ні, цього не могло статися. Бо ж ніколи не забуваю елементарних правил: “6 частини організму, особливо мозку, що нерозривно пов’язані з головними відмінними рисами особи. Заміняти їх слід лише після перепису всієї інформації на нові частини і ретельної перевірки нових записів”. Інакше кажучи, — “легко повернути мить, якщо вона зафіксована в пам’яті, але перестане існувати й минула епоха, якщо про неї забути”. Я пам’ятав усі правила і діяв згідно з ними. А те, що забув, було, певно, неістотним…”

— Ти помиляєшся, — каже сигом людині. — Нічого істотного я забути не міг. Однак є прислів’я: “Час дорогоцінний вчасно, навіть якщо в запасі безсмертя”.

— Навіщо тобі економити час?

— Аби зробити те, для чого мене створено. Дізнатися, чи є ритм і закономірність народження