Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він притягує мене до себе, я обіймаю його, притискаюсь до грудей. Тремтіння його тіла передається мені, подих важкий , хриплий. Він досить довго просидів нерухомо у холоді, і я хвилююсь, аби не відморозив кінцівки. Беру його руку у долоні, розтираю її, розминаю пальці.
- Що ти робиш? - його гарячий подих зігріває щоку.
- Шкода буде, якщо ти обморозиш руки і втратиш пару пальців, - спокійно відповідаю і берусь за другу руку. - Де твої рукавиці?
- Загубив, - відповідає. - А це допомагає, я починаю відчувати твій дотик.
Він не перестає труситись і я вирішую діяти по іншому. Відсторонююсь, розстібую і знімаю свою куртку. Коли тягнусь до його блискавки, він не заперечує, лише уважно спостерігає за мною. Залажу руками йому під куртку, міцно обіймаю, повністю притулившись до його тіла, зверху закидаю свою куртку. Давид поправляє її і обіймає у відповідь. Грудьми відчуваю гучний стукіт його серця, гарячий подих на своїй шиї. Тулюсь щокою до його холодної щоки, намагаюсь чим по більше віддати свого тепла.
- Хоч якась приємність із всієї цієї ситуації, - шепоче Давид мені в волосся.
- Це вимушена міра, - виправдовуюсь, розуміючи, що майже вся вилізла на чужого хлопця. - Тебе треба відігріти.
- Так можеш мене гріти вічно, - помічаю зміну тону його голосу, більш плавний і розслаблений. - Ти така тепла.
- Дивись не засни, - попереджую. - Тобі не можна спати. Хто знає, як пошкоджена голова.
- Як я можу заснути, коли дівчина так близько, - тихо відповідає.
Труситись він перестав, значить починає зігріватись. Певний час він не ворушиться, лише сильніше притискає мене до себе. Його близькість мені приємна, хоч і не хочу собі зізнаватись в цьому. Моя мета лише врятувати йому життя, ніяких інших мотивів. Хоч в цій ситуації не можливо не відмітити приємний його аромат шкіри і пружність тіла.
Наче почувши мої думки, Давид ворушиться, повертає голову і торкається губами моєї щоки. А потім на подив мені, розкриває їх і цілує зігріту ним шкіру. Поцілунок ніжний і вологий.
- Нащо ти це зробив? - обурено запитую, відхилившись від нього.
- Не зміг стриматись, - відповідає без всякого жалю. - Це моя вдячність тобі.
- Я не просила так дякувати, - тримаюсь на своєму. - Я бачу ти вже зігрівся.
Відсторонююсь від нього усім тілом, одягаю куртку. Він незадоволено стогне. Та я не хочу, щоб він думав щось більше ніж є на справді.
- Вибач, якщо тобі було неприємно, - впевненість зникла, в голосі лише розчарування. - Я більше так робити не буду.
- Авжеж не будеш, - суворо продовжую. - Не забувайся, у тебе є дівчина. І я тобі не дозволяла.
- Я зрозумів, - досить сухо відповідає і протягує до мене руки. - Може обіймеш мене знову. Так нам буде набагато тепліше.
Я вагаюсь. Без його тіла неприємно холодно, та чи варто йому довіряти? Та що він може мені зробити з розбитою головою і зламаною ногою? Обіймаю його знову, та куртку більше не знімаю, лише залишаю розстібнутою. І ми тулимось один до одного, зігріваючись близькістю тіл.
Якийсь час сидимо мовчки, навіть не ворушимось, гул вітру над головою і шурхіт снігу розбавляють мертву тишу. Потім помічаю, що Давить дихає плавно і рівномірно. Наче спить. Не можна допустити цього.
- Давиде, - звертаюсь не голосно, дивлюсь на обличчя, легенько штурхаю у бік.
- Що? – відповідає не зразу, якось в’яло.
- У вас з сестрою такі незвичні імена, - починаю говорити, перше, що прийшло в голову. Потрібно розворушити його свідомість, щоб він не спав. – Хто вас називав?
- Мама, - чую посмішку в його голосі, напевно, відносини в них досить близькі. – Вона в нас любить все екзотичне.
- І чим вона займається? – зацікавлено запитую.
- Нічим. Її часто немає в дома. Подорожує, - тепер в його голосі з’являється нотка смутку.
- Сама? Без батька? – не вгамовуюсь я.
Давид напружується в моїх обіймах, відчуваю, як рука на моїх плечах стискається в кулак. Сама того не усвідомлюючи, заговорила про щось неприємне.
- Він не має часу, - тон голосу змінюється від веселого на холодний. Розумію, що відносини з батьком у нього не найкращі. – Постійно зайнятий. Займає важливу для себе посаду.
- І ким він працює? – запитую лише для того, щоб продовжити розмову. Чим більше викликати у Давида емоцій, тим менше захоче спати. А негативні думки, як найкраще для цього підходять.
- Замісником мера, - після довгої паузи все ж таки відповідає. – Я думав ти знаєш.
Його здивування веселить. Наче професія його батька має бути важливою для мене.
- Можливо Дмитро і говорив, та я не запам’ятала, - легковажно говорю. Такі речі мене не хвилюють, на мажорів і їх батьків зазвичай не звертаю увагу.
Давид прискіпливо дивиться на мене, наче в перше бачить.
- Може розкажеш ти про себе, - нарешті подає він голос. – Маєш хлопця?
Я сміюсь, не зручно ворушусь поруч з ним.
- Тебе лише це цікавить? – весело запитую. – Може я краще розповім, звідки я?
- Це я знаю, - раптом зізнається на подив мені. – Діма все про тебе розповів.
Все про мене розізнав, а про особисте життя не зміг. І це не дивно, відколи ми з Дмитром розійшлись, я не присвячую його в сердечні справи. Це більше не його діло.
-Ти його розпитував про мене? Навіщо?
- Просто було цікаво, - Давид міцніше стискає мене в обіймах і я ніяковію. – Хочу відкрити тобі секрет. Це я запропонував, щоб він запросив тебе у цю відпустку.
Я шокована мовчу, не знаю, що відповісти, і як реагувати. Навіщо йому на відпочинку чужа дівчина? Він міг взяти на моє місце будь-кого із своїх знайомих. Потім згадую, як він себе вів весь час і обурливо зиркаю на нього.
- Виходить спочатку запросив, а потім не давав спокою, - сердито шепочу. – Давиде, ти якийсь садист.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук», після закриття браузера.