Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Земля Санникова 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Санникова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Санникова" автора Володимир Опанасович Обручев. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 79
Перейти на сторінку:
і розподіляли вантаж, усі троє мандрівників піднялися на невисокий пагорб, що височів позаду мису, щоб оглянути місцевість і вибрати найкращий напрямок шляху через море; ясна погода дозволяла бачити вдалину на велику відстань.

Снігова рівнина моря, де зимові хуги лютували на всьому просторі, у різних місцях порушувалася більш-менш широкими й довгими смугами торосів у вигляді дуже нерівних білих валів із брилами льоду, на яких сніг не міг утриматися і які стирчали подекуди й просвічували блідо-зеленим світлом; деякі блищали, як дзеркало, відбиваючи сонячні промені. Де-не-де видно було темнуваті площі серед білих, але це були не ополонки, а місця, де сніг було начисто зметено з гладкого льоду. Тільки вдалині, кілометрів за сорок, смуга низького білого туману виказувала відкрите море — ополонку, яка тяглася уздовж всього обрію, тож обійти її було неможливо; коли небо похмуре, площі відкритої води вгадуються за темною плямою, яку вони звичайно відбивають на світло-сірій смузі хмар.

Ця смужка туману закривала снігову рівнину, що лежала за ополонкою, але на самому горизонті на півночі виднілося щось темне, що видавалося над туманом.

— Он, здається, острів Беннетта! — вигукнув Ордин, який перший звернув увагу на це місце горизонту.

Горюнов і Костяков глянули в тому напрямку, і перший тут же зробив засічку за компасом.

— Це не острів Беннетта, — сказав він. — Острів знаходиться значно далі на схід, і з Котельного його не видно — він надто далеко. Якщо це не міраж, то ми бачимо Землю Санникова. За Толлем, вона має бути в цьому напрямку.

Двоє витягли біноклі, а третій — стару підзорну трубу, подарунок Шенка «для пошуків Землі Санникова». Темні маси то зникали за туманом ополонки, то з’являлися. Одначе вдалося роздивитися, ціле пасмо досить гострих темних вершин, на яких біліли смуги й цілі поля снігу, що розрізали пасмо на окремі частини. Це пасмо тяглося на деяку відстань, а потім швидко зникало, знижуючись в обидва боки. До неї по прямій лінії було не менше ста двадцяти — ста тридцяти кілометрів.

— Безперечно земля!

— Так, і дуже висока й гориста!

— Чому ж вона не вся у снігах?

— Очевидно, схили гір надто круті, щоб на них міг утриматися сніг.

— Але на таких крутих горах не може бути місця ані для гусей і качок, ані для онкілонів.

— Серед гір є й долини.

— У будь-якому разі це не міраж, а Земля Санникова! — заявив Горюнов. — Вона розміщена в тій самій ділянці горизонту, де її бачили й Толль, і сам Санников. Міраж не може бути завжди на одному й тому ж місці. Він утворюється над ополонками, а вони змінюють місце, як міраж змінює свої обриси.

Підзорна труба виявилася кращою, ніж хороші біноклі, й Костяков, який мав її, заявив, що розрізняє дві гряди: передню — нижчу й майже повністю білу, і задню — вищу з чорними скелями.

— А між грядами, безперечно, є долина, і, можливо, вона дуже широка!

— І на ній онкілони, що живуть поза досяжністю! — зауважив Ордин.

— А ми хочемо порушити їхнє мирне існування своєю появою! — перебив Костяков. — Важко навіть уявити людей, що вже декілька століть відірвані від усього світу.

Скавчання, виття й гавкання собак, які долетіли на пагорб знизу, перервали розмову й нагадали, що час рушати. Якщо нема хуртовини чи жорстокого морозу, то собаки з нетерпінням чекають на від’їзд і по-своєму висловлюють радість, коли бачать, що все готове. Горюнов ще раз узяв за компасом напрямок на таємничу землю, і всі троє спустилися до куховарні.

— Однак, землю сьогодні видно? — зустрів їх питанням Горохов.

— Чудово видно, жодного сумніву бути не може! — сказав Горюнов.

— Треба подивитись! Поки ви п’єте чай, я встигну збігати. Я ж тільки раз бачив, та й то погано.

Узявши в мандрівників біноклі, обидва промисловці подалися на пагорб. Собаки, помітивши, що одні люди пішли до куховарні, а інші на гору, затихли й лягли у своїй упряжі на сніг.

Спустившись із пагорба, Горохов і Нікіфоров підтвердили, що Землю Санникова добре видно й на тому самому місці, на якому вони спостерігали її раніше.

Скоро маленький караван спустився з мису на море й пішов майже прямо на північ. Собаки, які відпочили три дні, везли шпарко, незважаючи на те, що на нарти поклали додатковий вантаж у вигляді дров, запасених на цілий тиждень. Хоча перехід до землі можна було зробити днів за три, але хурделиця могла знову розігратися й загальмувати рух; ночувати ж без можливості зігріти чай і їжу під час жорстокого морозу дуже важко.

Просувалися то швидко рівними місцями, то повільно, долаючи тороси. До вечора пройшли кілометрів сорок і зупинилися на ночівлю посеред широкої смуги торосистого льоду, обравши рівне місце під захистом великих брил. Швидко напнули намет, розклали багаття, зварили вечерю і потім посиділи годинку біля вогню, що кидав червоні відблиски на дзеркала крижин. Сонце зникло на заході; на півдні крізь легку імлу то з’являвся, то зникав місяць; на півночі слабко грали сполохи — північне сяйво — у вигляді жовтуватих дуг і стовпів, добре помітних тільки тоді, коли сонце ховалося за хмарою.

Перш ніж лягти спати, Горюнов видерся на гребінь тороса оглянути горизонт. З’явився місяць, і снігова рівнина, вали торосів та брили засяяли м’яким блакитнуватим світлом. Із півночі потягло холодним вітерцем, і там на горизонті чорніли хмари, на тлі яких пласким пагорбом ледь виступав Котельний острів.

Наступної доби погода була похмура й південний вітер посилився. Горохов і Нікіфоров чекали на хуртовину й підганяли собак. Проте лід став дуже нерівний, широкі пояси торосів траплялися мало не на кожному кілометрі, й уперед просувалися повільніше, ніж напередодні. На сірому небі попереду зранку вже ясно вирізнилася чорна смуга, що вказувала на широку й довгу ополонку. Надвечір вона була вже настільки близько, що можна було почути плескіт хвиль. Із перевалу через високий торос нарешті побачили за півкілометра відкрите море, вкрите біляками хвиль і окремими плаваючими крижинами; воно йшло на північ, здавалося, до горизонту. Назавтра передбачається переїзд через нього, якщо не завадить хурделиця.

Тому вирішили під’їхати ближче до краю льоду для швидшого спуску байдари й зручного її навантаження; оскільки вітер дув із півдня, можна було не боятися, що море почне ламати лід із цього боку. На ночівлю влаштувалися серед крижин останнього тороса, кроків за півтораста від відкритої води, вибравши рівний майданчик, на якому ледве помістилися нарти, собаки й намет; із півдня й заходу цей майданчик був захищений величезними стрімкими й нахиленими льодинами, і

1 ... 11 12 13 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Санникова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Санникова"