Читати книгу - "Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)"

Перш ніж продовжити, я хотів би згадати про вегетаріанство одну річ, яку я ніколи не розумів. Я взагалі не маю нічого проти нього, але я не розумію, що якщо ви не любите м’ясо, навіщо ви робите такі речі, як горіхові котлети, переодягнені на відбивну? А тофу, щоб було схоже на сосиски чи бургери? Я ніколи цього не розумів.

Ага, я відволікся.

У турах Yes їжа завжди виступала у вигляді гарячої картоплі, в меню вона була стравою дня – ви завжди вибираєте кліше. Якось ми вирішили, що візьмемо з собою в тур шеф-кухаря. Я не був здивований, оскільки ми брали з собою практично все, що нам було потрібно протягом багатьох років, то чому б і не шеф-кухаря?! Деякі з членів групи були досить екстремальними у своєму вегетаріанстві. Для пари людей з Yes їжі без м’яса було недостатньо; вони повинні були знати ледь не походження ґрунту, на якому їжа була висаджена, методи органічного землеробства, які використовувалися для її виробництва, ім’я хлопця, який посадив цей вид їжі, і, в ідеалі, вид і стан здоров’я птахів, які посрали на органічний ґрунт, де вирощували ці рослини та овочі. Що ж, це могло б бути можливим у нульові роки у спеціалізованому магазині органічної цілісної їжі; але спробуйте таке в кав’ярні Holiday Inn на Глибокому Півдні на початку 1970-х. Дехто з гурту цілими днями обходився без їжі, і це ставало неможливим.

Тож наш менеджер, Брайан "Угода-на-День" Лейн, скликав зустріч у своєму офісі в Ноттінг-Хілл-Гейт. Ми подивилися на реальні харчові уподобання учасників гурту, і, звичайно, єдиним способом обійти це було взяти шеф-кухаря в дорогу.

Yes ніколи не був благословенний менеджментом, який знав, як поводитися з групою. Однак, відверто кажучи, я не впевнений, що члени Yes "придатні для обробки", тому що ніхто з нас не прийме ніяких порад. На якому б зібранні ми не були, яку б пораду нам не давали, ми всі просто сиділи й терпляче слухали, а потім виходили й робили все, що хотіли. Що незмінно було катастрофічним.

Ось що ми зробили в цьому випадку. Ми вирішили найняти для туру шеф-кухаря. Між шматками філе я заперечив.

- Почекайте, хлопці, я абсолютно не заперечую проти того,щоб взяти з собою шеф-кухаря. Я визнаю, що у вас є тверді принципи, і шеф-кухар з цим погодиться. Я не погоджуюся з тим, що цей шеф-кухар коштуватиме недешево, і, що більше, нам також доведеться брати з собою в дорогу кухню. Без неповаги до вас, хлопці, але я вважаю, що повинен платити тільки п’яту частину від цих витрат.

Вони сказали, що я теж можу їсти їх вегетаріанську їжу, якщо це допоможе.

Абсолютно розумно я сказав:

- Я не бажаю на вечерю протягом усього туру їсти органічно вирощену горіхову котлету з листям салату, вимитим на березі Нілу ногами духовно просунутої жінки ... або щось ще. Я справді не бажаю знати.

У цей момент втрутився "Угода-на-День" і запропонував шеф-кухарю приготувати для мене окремі страви з м’ясом. Це здавалося справедливим компромісом, і, поміркувавши, мені справді сподобалася ідея готувати ці смачні страви для мене – зрештою, їжа в турі досить погана, а я люблю ту їжу, яку я їм.

Тому ми найняли того неймовірного англійського шеф-кухаря, і він полетів з нами в Америку в тур. У нього були всі найкращі професійні печі та неймовірна кількість обладнання. По суті, сталося так: у кожному готелі ми орендували невелику кімнату для прийому гостей, накривали на стіл, а потім після кожного виступу ми поверталися в цю кімнату, і всі сідали за столи та їли, включаючи керівництво та будь-кого з інших учасників туруї.

Дуже рано в перший день я побалакав із шеф-кухарем про те, що він збирається для мене приготувати. Мені було дуже цікаво, і я був радий, що ми взяли його з собою. Я щойно погодився з’їсти будь-які овочі, які він готував для решти гурту, і він сказав, що зробить для мене трохи стейка або відбивних на окремій сковороді. Все вийшло дуже гарно.

Потім, у першу суботу туру, цей шеф-кухар відвів мене вбік і сказав:

- Рік, ти хочеш завтра смачну і велику печеню?

- Ви ще питаєте!

- Ну, я не питав раніше, тому що немає сенсу готувати печеню для однієї людини, але я розумію, що ваш менеджер буде їсти з нами та ваш бухгалтер, Девід Мосс, і жоден із них не є вегетаріанцем. Що ти думаєш?'

- Абсолютно так.

- Добре, Рік, я піду сьогодні і куплю чудову індичку з усіма причандалами.

Я почав думати, що взяти шеф-кухаря в тур було геніальним вчинком.

Ми зіграли недільний концерт, і я повернувся до готелю, буквально плаваючи в слині від перспективи цієї смаженої страви. Ми всі сіли, і шеф-кухар спершу виніс решту їжі гурту: листочок салату, одну-дві морквини, палички селери тощо... і всі вони пішли, вимовляючи старе досить непереконливе "мммм" і "смачно".

Потім він повернувся на кухню і через хвилину знову грюкнув у двері з величезною срібною тацею, на якій лежала 22-фунтова індичка, золотисто-коричневого кольору, наповнена ковбасками, загорнутими в бекон, картоплею та пастернаком. Це було сенсаційне видовище.

Любителі овочів перестали їсти, деякі з них завмерли з виделками на півдорозі до рота.

Джон запитав:

- Що це?

- Це смажена індичка, Джон.

- Так, я розумію, що це смажена індичка, Рік, але що вона тут робить?

Шеф-кухар тим часом поставив переді мною печеню й почав її сервірувати; запах був неймовірний.

Хтось сказав:

- Е, а можна мені спробувати трохи смаженого пастернаку?

- Вибачте, хлопці, його готували на гусячому жирі.

- А картопля... ?’

- Гусячий жир. Рік, вам, сер, відрізати грудку чи ніжку?

Я ледве міг підняти тарілку, стільки смаженої індички було навалено на. За винятком Стіва, я думаю, що кожен вегетаріанець за столом спостерігав за кожним ковтком. Стів навіть не моргнув оком, але решта дуже боролися. Після того, як усі вони закінчили свої овочеві страви, почалася масова втеча, очевидно, щоб не залишатися біля цієї чудової печені надто довго.

Через кілька хвилин я ще не закінчив і якраз насипав на тарілку ще кілька сосисок, загорнутих у бекон, коли відчинилися двері. Це був