Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кайдашева сімʼя, Іван Семенович Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Кайдашева сімʼя, Іван Семенович Левицький"

67
0
12.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кайдашева сімʼя" автора Іван Семенович Левицький. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 46
Перейти на сторінку:
дрiб­нi­сiнька мош­ка.

Чоловiки пос­хо­ди­лись в ха­ту. Мо­ря ста­ла на­си­пать борщ. Чо­ло­вi­ки по­сi­да­ли за стiл; сi­ла й Кай­да­ши­ха.

- Чи по­ми­ри­лись? - спи­тав батько, обер­та­ючись до мо­ло­диць.

Свекруха й не­вiст­ка мов­ча­ли. Кар­по си­дiв за сто­лом i обi­дав мовч­ки. Пiс­ля то­го, як вiн оже­нив­ся, вiн нi­би ви­рiс у своїх очах. Кож­ний батькiв до­кiр зда­вав­ся йо­му те­пер уд­воє важ­чим. Йо­го дум­ка лi­та­ла ко­ло якоїсь ха­ти, в кот­рiй вiн жи­ве сам з своєю жiн­кою, сам гос­по­да­рює без батька, без ма­те­рi i нi од ко­го не чує нi­яко­го при­ка­зу та за­га­ду.

Од то­го ча­су вже не бу­ло ла­ду мiж свек­ру­хою та не­вiст­кою. Во­ни пог­ля­да­ли од­на на дру­гу спiд­ло­ба. Мот­ря не ду­же вва­жа­ла на Кай­да­ши­ху й Кай­да­ша, але для неї все зда­ва­лось, що в ха­тi чо­гось тiс­но, не­на­че її ду­шать стi­ни, ду­шить сте­ля, ду­шить пiч.

Вже бу­ло не­да­ле­ко до рiзд­ва. Ро­бо­ти бу­ло ще бiльше. Мот­ря ви­ма­за­ла сi­ни, по­ми­ла ла­ви, мис­ник, по­ли­цi. Пе­ред праз­ни­ка­ми за­ко­ло­ли ка­ба­на. По­чав­ся в ха­тi гар­ми­дер. Кай­да­ши­ха все гу­ка­ла на Мот­рю, а Мот­ря нi­ко­ли не змов­чу­ва­ла свек­ру­сi.

- Мамо! Не кри­чiть на ме­не, - го­во­ри­ла Мот­ря, по­ра­ючись ко­ло ков­бас. - Я й са­ма по­роб­лю дi­ло й без вас. Луч­че ля­гай­те на лiж­ко та, про ме­не, бе­рiть у ру­ки бан­ду­ру, ку­рiть люльку, як на­ша па­нi еко­ном­ша.

Перед свят­ка­ми Мот­ря жда­ла, що Кай­да­ши­ха спра­вить для неї буд­лi-яку но­ву оде­жи­ну. Кай­да­ши­ха од­рi­за­ла для неї но­ву за­пас­ку.

На тре­тiй день рiзд­ва Мот­ря ви­тяг­ла з скри­нi но­ву спiд­ни­цю, при­ве­зе­ну од батька. Спiд­ни­ця бу­ла ду­же гар­на та ряс­на, зе­ле­на з чер­во­ни­ми гус­ти­ми ро­жа­ми. Во­на по­вi­си­ла спiд­ни­цю на сво­ло­цi, на кiл­ку. Кай­да­ши­ха тiльки ско­са пог­ля­да­ла на ту спiд­ни­цю.

Мотря пiш­ла в хиж­ку, на­дi­ла спiд­ни­цю й чер­во­ну за­пас­ку, ввiй­шла в ха­ту та все по­ход­жа­ла по ха­тi та розп­рав­ля­ла ши­ро­кi фал­ди кру­гом се­бе, пе­ред са­мим но­сом у свек­ру­хи. Свек­ру­ха нi­би не ди­ви­лась на спiд­ни­цю.

- Ото спiд­ни­цю спра­вив ме­нi Кар­по iк праз­ни­ку! - ска­за­ла Мот­ря й ста­ла пе­ред Кай­да­ши­хою, ще й обо­ма ру­ка­ми роз­тяг­ла ши­ро­ку спiд­ни­цю на обид­ва бо­ки.

- Батьковi своєму по­ка­жи, од­нак ба­га­тий! - ска­за­ла Кай­да­ши­ха, не див­ля­чись на спiд­ни­цю.

- Сьогоднi пi­ду до батька та й по­ка­жу, тiльки не ту чор­ну за­пас­ку, що ви спра­ви­ли ме­нi iк праз­ни­ку.

- Ой гос­по­ди! До­ве­деться ла­яться на рiзд­во до служ­би, - ска­за­ла Кай­да­ши­ха, - че­рез те­бе не­ма ме­нi нi праз­ни­ка, нi не­дi­лi. Хi­ба не чуєш? Он до церк­ви дзво­нять!

У ве­ли­кий пiст Кай­да­ши­ха при­нес­ла от тка­лi гар­не тон­ке по­лот­но й руш­ни­ки. Во­на схо­ва­ла йо­го в свою скри­ню, ще й зам­ком замк­ну­ла.

- Та не за­ми­кай­те, ма­мо! Хоч i я рук до по­лот­на док­ла­да­ла, та не бу­ду крас­ти, - про­мо­ви­ла Мот­ря; але їй ду­же хо­тi­лось одк­ра­яти свою част­ку й схо­вать в свою скри­ню.

Настав ве­ли­кий пiст. Вже до ве­ли­код­ня бу­ло не­да­ле­ко. Вес­на бу­ла ран­ня. На п'ятiм тиж­нi пi­шов на по­ле на­вiть удо­вин плуг. Мот­ря по­ча­ла вго­во­рю­вать Кар­па.

- Чи ти ба­чиш, як ме­не во­дить твоя ма­ти. Моя ма­ти квiт­ча­ла ме­не, як ро­жу, а твоя ма­ти во­дить ме­не, не­на­че стар­чи­ху. Поп­ро­си батька, щоб дав ме­нi гро­шей на но­ву хуст­ку та на спiд­ни­цю. Куп­лю со­бi iк ве­ли­код­ню но­ву оде­жу та хоч убе­ру­ся по-людськiй.

Карповi й са­мо­му хо­тi­лось приб­рать свою жiн­ку, як при­би­рається квiт­ка на­вес­нi. Вiн по­чав про­си­ти в батька гро­шей.

- А де я то­бi на­бе­ру стiльки гро­шей? - ска­зав батько. - Твоя жiн­ка не дiв­ка: їй за­мiж не йти. Пi­де ма­ти до Кор­су­ня на яр­ма­рок, то й спра­вить, що там бу­де тре­ба.

Кайдашиха й справ­дi поїха­ла на яр­ма­рок. Мот­ря про­си­лась й со­бi, але свек­ру­ха її не взя­ла.

Ввечерi Кай­да­ши­ха при­вез­ла Мот­рi з яр­мар­ку хуст­ку й ма­те­рiї на спiд­ни­цю. Мот­ря роз­гор­ну­ла хуст­ку в ру­ках. Хуст­ка бу­ла чор­на, з ма­леньки­ми квi­точ­ка­ми.

- Мабуть, хо­че­те ме­не в чер­ни­цi пост­риг­ти, - ска­за­ла Мот­ря й ки­ну­ла хуст­ку на стiл. Во­на гля­ну­ла на ма­те­рiю, наб­ра­ну на спiд­ни­цю; ма­те­рiя бу­ла убо­га, тем­ненька, з чер­во­ни­ми крап­ля­ми. Мот­ря на­вiть не роз­гор­ну­ла її та й одiй­шла од сто­ла.

- Я зна­ла, що то­бi не вго­жу. Я не знаю, хто то­бi й вго­дить, - ска­за­ла Кай­да­ши­ха, роз­сер­див­шись, - де ж пак! Зрос­ла в та­кiй роз­ко­шi.

Мотря мов­ча­ла. А для неї, мо­ло­дої, так хо­тi­лось зав'язать на праз­ник го­ло­ву роз­кiш­ною чер­во­ною хуст­кою. Во­на тiльки лег­ко зiтх­ну­ла.

"Не моя во­ля во­лить у цiй ха­тi", - по­ду­ма­ла во­на. I для неї схо­тi­лось во­лi та своєї ха­ти.

IV

Настало лi­то. По­ча­лись жни­ва, по­ча­ла­ся в по­лi ро­бо­та.

Сiм'я лi­том ма­ло си­дi­ла в ха­тi, мен­ше ста­ло ко­лот­не­чi.

За га­ря­чою ро­бо­тою в по­лi не бу­ло ча­су сва­ри­тись. Кай­да­шi ви­жа­ли свiй хлiб i ста­ли за­роб­ля­ти у па­на на снiп. Мот­ря жа­ла ду­же швид­ко й за­ро­би­ла з Кар­пом бiльше кiп, нiж Кай­даш з Кай­да­ши­хою.

Восени Мот­ря об­ро­ди­ни­лась. Кай­даш спра­вив хрес­ти­ни. Кар­по ще бiльше нi­би ви­рiс сам в своїх очах. Вiн те­пер вва­жав се­бе за прав­ди­во­го ха­зяїна, у всьому рiв­но­го батько­вi. В йо­му десь узя­лась по­ва­га до са­мо­го се­бе. Батько був ду­же ра­дий ону­ко­вi й обi­цяв на хрес­ти­нах прис­та­ви­ти для Кар­па ха­ту че­рез сi­ни. Ма­ла ди­ти­на на­че тро­хи по­ми­ри­ла свек­ру­ху з не­вiст­кою. Кай­да­ши­ха при­па­да­ла ко­ло сво­го ону­ка, не­на­че ко­ло своєї ди­ти­ни, вчи­ла не­вiст­ку, як ди­ти­ну ку­пать, як спо­ви­ва­ти, i знов за­го­во­ри­ла до не­вiст­ки со­лод­ким го­ло­сом. Мот­ря не­на­ви­дi­ла той об­лес­ли­вий го­лос, але ста­ла лас­ка­вi­ша до свек­ру­хи. По­ки во­на сла­бу­ва­ла пiс­ля ро­ди­ва, Кай­да­ши­ха ста­ла для неї в ве­ли­кiй при­го­дi. Але не так ста­ло­ся, як ди­ти­на по­ча­ла пiд­рос­тать. Кай­да­ши­ха тi­ши­лась ону­ком, ко­ли­ха­ла йо­го, гой­да­ла, а Мот­ря му­си­ла ро­би­ти всю важ­ку ро­бо­ту за се­бе й за свек­ру­ху.

Карпо й Мот­ря, за­ро­бив­ши лi­том со­бi хлi­ба, вже зна­ли, що во­ни їдять свiй хлiб, а не батькiвський. В стiж­ках сто­яло жи­то й пше­ни­ця, до кот­ро­го во­ни прик­ла­ли бiльше пра­цi, нiж батько та ма­ти. В скри­нi в Кай­да­ши­хи ле­жа­ло по­лот­но, в кот­ро­му мо­же, тре­тя нит­ка бу­ла нап­ря­де­на Кай­да­ши­хою. Кар­по­вi та Мот­рi ста­ло ще важ­че ди­ви­тись батько­вi в ру­ки. Ли­хо в ха­тi тiльки за­тих­ло й при­таїлось, не­на­че га­ди­на зи­мою. Вес­ня­не теп­ло ки­ну­ли на ту га­ди­ну пер­ше мо­ло­ди­цi.

I га­ди­на пiд­ве­ла го­ло­ву, за­си­ча­ла на всю Кай­да­ше­ву ха­ту, на все под­вiр'я.

Пiсля пок­ро­ви Кай­да­ши­ха ви­тяг­ла з скри­нi два су­вої по­лот­на: один су­вiй дав­нi­ший, товс­то­го та не­доб­ре ви­бi­ле­но­го по­лот­на, а дру­гий - тон­ко­го, гар­но­го, нап­ря­де­но­го вдвох з Мот­рею. Кай­да­ши­ха пок­ра­яла товс­те по­лот­но на со­роч­ки для ста­ро­го Кай­да­ша, для Кар­па, Лав­рi­на й Moт­pi, a co­бi од­рi­за­ла тон­ко­го по­лот­на на три со­роч­ки i

1 ... 11 12 13 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кайдашева сімʼя, Іван Семенович Левицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кайдашева сімʼя, Іван Семенович Левицький"