Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

На щастя, барану набридло стояти на місці, і він почав пручатись, вириваючи мотузку з рук. Це відволікло Седрика, і він, взявши мотузку міцніше, вийшов з бараном на вулицю, залишивши мене саму.

Минуло три тижні. Мене почала турбувати печія. Це був вже восьмий тиждень вагітності. В книзі, куди я час від часу заглядала, було написано, що печія зазвичай турбує в другому триместрі через продовження росту плоду і збільшення матки, яка починає тиснути на шлунок. Проте я стала тим рідким випадком, коли печія виникає на ранніх стадіях вагітності через гормональні зміни. Написано, що це не дуже поширено. Так, звісно, скажіть це моєму шлунку… Тільки звикла до того, що під язиком постійно лежить щось тверде...

Міхаель з’явився, коли я лежала на ліжку, намагаючись знайти зручну позу, що допомогла б зменшити неприємні відчуття. Він підійшов до мене і, не кажучи ні слова, поклав руку мені на живіт.

——— Ну все, — прошепотів він, — досить над мамою знущатися вже. Ще встигнеш її помучити, коли народишся. 

Печія відразу зникла, як і неприємні ознаки токсикозу. Я здивовано глянула на Міхаеля і дістала з рота маленький магічний камінь. Серце шалено калатало в грудях. Всередині почала зростати хвиля обурення. Хотілось дати йому ляпаса чи хоча б закричати на нього, виплеснути весь той біль і розчарування, які накопичились за цей час. Але він, наче відчуваючи мої емоції, ніжно торкнувся моєї щоки і, поцілувавши, сказав:

——— Потерпи ще трохи.

Його поцілунок був теплим і заспокійливим. Я відчула, як напруга почала покидати моє тіло, але одночасно з тим відчувала глибокий сум. Чому він завжди зникає? Чому ніколи нічого не пояснює? Невже він не розуміє, як мені важко?

Він встав з ліжка, і я відчула, як в серці знову закипіла злість.

——— Ти знову йдеш? — встала я також, ледве стримуючи сльози. — Але чому? Куди ти постійно зникаєш? Невже розлюбив? Скажи мені правду, якщо це так!

Міхаель зупинився і повернувся до мене.

——— Це не так.

Він спробував мене обійняти, але я відштовхнула його від себе, відчуваючи, як сльози котяться по моїх щоках.

——— Просто скажи, що відбувається! Я маю право знати!

Моє серце стискалось від болю, і я відчувала, як втрачаю контроль над своїми емоціями. 

Міхаель важко зітхнув і сів на моє ліжко. Деякий час він сидів мовчки, підбираючи слова. Його погляд блукав кімнатою, намагаючись уникати зустрічі з моїми очима.

——— Пам'ятаєш, як ти сказала, що знищиш всіх богів, бо не хочеш більше бачити, як я страждаю? Так от, зараз я роблю приблизно теж саме для тебе.

——— Але зараз вже немає тих богів, що були раніше! Чому ти брешеш мені?

——— Я кажу правду… 

Сказав він це майже пошепки, ніби боявся, що хтось може почути нашу розмову. Потім встав з ліжка і направився до дверей.

——— Міхаелю, я вимагаю пояснень! — крикнула я, відчуваючи розпач і гнів.

Та він більше нічого не пояснив. Вийшовши з кімнати, він відразу ж зустрівся із Седриком, немов той навмисно стояв під дверима увесь цей час, прислухаючись до кожного слова і руху в моїй кімнаті.

Міхаель взяв ельфа за руку і швидку витягнув на вулицю. Седрик тільки з-під лоба глянув на нього, опинившись надворі. Його погляд був насторожений і тривожний. Він намагався зрозуміти, що відбувається, як і я.

Я спостерігала за ними з вікна, відчуваючи, як серце стискається від болю. Моя голова була сповнена запитань, на які я не отримала жодної відповіді. Знову залишилася сама… Розчаровано сіла на ліжко… 

Міхаель і Седрик продовжували відходити від будинку далі. Туди, звідки їхні голоси вже не досягали моїх вух. Вони зупинилися біля великого дерева, і Міхаель, не відпускаючи руки ельфа, почав говорити тихим, але наполегливим голосом:

——— Тобі не варто боятися мене, я жорстокий тільки зі своїми ворогами. Але тебе я ворогом не вважаю.

——— Тоді що потрібно Богу життя від мене? — запитав Седрик.

——— Так сталося, що наразі ти робиш все те, що мав робити я.

Седрик напружився ще більше і схрестив руки на грудях, намагаючись приховати свої емоції. Він не знав, що саме відбувається, але відчував, що це щось дуже важливе і небезпечне.

——— Саме ти зараз поруч з нею, — продовжував говорити Міхаель, — і за це я безмежно вдячний тобі. Оскільки в мене немає права навіть на це. Хоч я і став богом, але я все ще вʼязень. Тільки тепер моя вʼязниця значно більша, — його голос зірвався на крик, коли він сказав останні слова.

Після чого взмахнув руками довкола себе, немов хотів показати на все, що його оточує одночасно. Для нього весь світ тепер став вʼязницею. Седрик відчув, як холодний піт покрив його чоло.

——— І мій спостерігач тепер значно сильніший і небезпечніший. Тому, якщо зі мною щось станеться, — Міхаель раптом вирвав перо зі свого крила, — я хочу, щоб ти використав це.

Тримаючи перо в одній руці, він вирвав також волосину зі своєї голови другою рукою. Після цього обвязав перо волосиною і одягнув його на шию Седрику, немов намисто. Волосина була доволі міцною. І за той час, поки Міхаель обв'язував нею перо, вона стала ще й довшою в кілька разів, наче підкорюючись його волі.

——— Користуйся цим розумно. І тільки в тих випадках, коли бачиш, що іншого виходу немає.

Седрик обережно провів пальцями по перу, відчуваючи його м'якість і силу одночасно. Потім глянув на Міхаеля.

——— Як саме я маю цим користуватися? — запитав він.

Міхаель відповів не відразу. Він подивився в очі Седрику, і в його погляді було щось таке, що змусило ельфа затамувати подих. 

Чекаю вас на сторінках наступного розділу, де буде відбуватись дещо цікаве:

——— Який же ти бовдур! — сказала я в своє виправдання. — Хоча, якщо подумати, Міхаель завжди казав щось подібне про Леона. Тож, гадаю, це частина вашого менталітету чи щось на кшталт того.