Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба"

Готи змушені були повернути на схід, у Південне Побужжя та Середнє Подніпров’я, з більш розрідженим населенням. З першого регіону готи, обігнувши Верхню Подністрянщину, перейшовши в районі Хотина — Кам’янця-Подільського Дністер, направилися у Подунав’я (везеготи), а з другого, через Дніпро,— до Азовського побережжя (остроготи)[74]. Через Верхнє Подністров’я, з території Посяння в напрямку Подунав’я, проникли лише озброєні військові загони вершників. Вважають, то були вандали, потиснуті у верхів’ях Вісли готами[75]. Свідченням цього є поява у Подністров’ї, головним чином між гирлами Золотої Липи і Збруча, поховань із зброєю (Кам’янка Велика, Добростани, Твірж, Рудки, Іване-Золоте, Репуженці тощо). Всього відомо близько 20 таких пам’яток. Селища відсутні[76]. А це означає, що через Подністров’я пробивалися лише окремі дружини вандалів. На характері матеріальної культури слов’ян ці пересування не позначилися. Ніяких територіальних або демографічних зрушень тут у цей час не спостерігається.

Отже, археологічні матеріали відбивають складний процес становлення давньослов’янського етносу на рубежі і в перших століттях І тис. н. е. Він йшов шляхом взаємодії з сусідніми групами населення, засвоєння елементів їхньої культури і, відповідно, зміни власної. Цей процес продовжувався і в наступний пізньоримський період.

Глава 4

Слов’яни у другій чверті І тис. н. е.

У попередньому розділі розглянуто зарубинецькі і пшеворські старожитності, пам’ятки зубрицької та пізньозарубинецької культурних груп. У другій чверті І тис. н. е. головним джерелом для вивчення давніх слов’ян стають пам’ятки черняхівської та київської культур, які виникають якоюсь мірою на їхній основі. Черняхівська культура є одним з найбільших і яскраво виражених соціально-економічних і культурних утворень цього часу на території Південно-Східної Європи. Вона займає всю лісостепову і степову частини України, Молдови і значну частину території Румунії, сягаючи на південному заході Дунаю. Першим дослідником пам’яток черняхівської культури був відомий київський археолог В. В. Хвойка, який у 1900—1901 рр. провів розкопки могильника в с. Черняхові Кагарлицького району на Київщині[77]. Цей могильник дав назву культурі.

Приблизно в той же час у верхів’ях Західного Бугу і Дністра почав дослідження черняхівських пам’яток К. Гадачек[78]. Дослідження цих пам’яток продовжили на Дніпрі М. О. Макаренко, М. Я. Рудинський, на Дністрі — М. Ю. Смішко[79]. Таким чином, уже на перших етапах досліджень пам’яток черняхівської культури була охоплена широка територія від Західного Бугу до Дніпра. Планомірне систематичне вивчення черняхівської культури почалося після Другої світової війни. В цей час співробітниками Інституту археології АН України проведено багато розвідок, що уможливило виявити й зафіксувати сотні черняхівських поселень і могильників. Багато з них розкопано. Серед дослідників черняхівських пам’яток цього часу на Подніпров’ї слід назвати: А. Т. Сміленко, Є. В. Махно, М. Ю. Брайчевського, Е. О. Симоновича, Н. М. Кравченко та ін. У Подністров’ї й на Волині широкомасштабні дослідження проводили М. Ю. Смішко, М. О. Тиханова, В. Д. Баран, Й. І. Винокур, Л. В. Вакуленко та ін., в Молдові — Г. Б. Федоров, Е. А. Рікман; на території Румунії — Р. Вульпе, Б. Мітреа, Г. Діакону, І. Іоніце та ін.[80].

Рис. 2. Поширення археологічних культур другої чверті І тис. н. е.:

І — пам’ятки черняхівської, II — київської, III — вельбарської культур, IV — культури карпатських курганів, V — кордони Римської імперії (117—271 рр.), VI — кордони Римської імперії (272—395 рр.).

Велику роботу провела Є. В. Махно по створенню карти пам’яток черняхівської культури на території України, яку опублікувала у 1960 р.[81]. На ній позначено більше тисячі поселень і могильників. У 80-х рр. на карті вже було позначено близько трьох тисяч черняхівських пам’яток. Проте і зараз чимало цих старожитностей ще не виявлено. Отже, перед нами велика за територією і густотою заселення, багата за матеріалами археологічна культура. Тому й не дивно, що зразу після виявлення перших могильників і поселень черняхівської культури почалась дискусія про територію її поширення, хронологію й особливо етнічну належність.

В. В. Хвойка, якому належить пальма першості у вивченні пам’яток черняхівської культури, визначив час її існування: II—V ст. н. е. Він вважав, що вона являє собою дальший, вищий етап розвитку слов’янського населення, яке залишило нам зарубинецькі старожитності кінця ІІІ ст. до н. е. — II ст. н. е. Його підтримали український археолог і етнограф М. Біляшівський та російський археолог О. А. Спіцин, а також польський археолог К. Гадачек[82]. До цієї концепції, хоч і з певним застереженням, схилявся видатний чеський славіст Л. Нідерле.

Зацікавились цими пам’ятками після публікації їх В. В. Хвойкою і німецькі археологи (П. Рейнеке, Е. Блюме, Е. Бреннер, К. Такенберг та ін.)[83]. Вони пов’язували їх появу на території Подніпров’я з експансією германських племен готів і гепідів з Нижнього Повіслення у Північне Причорномор’я. До цієї дискусії, яка не закінчилась і сьогодні, прилучилось ще багато вчених-археологів з різних країн Центральної і Західної Європи, що поставило черняхівську проблематику на одне з чільних місць у вивченні європейських старожитностей І тис. н. е.

Зважаючи на актуальність згаданої проблематики та її місце у вивченні слов’янського етногенезу, Інститут археології АН України у післявоєнні роки приділив велику увагу всебічному вивченню пам’яток черняхівської культури, згуртувавши на цій ділянці значні сили археологів.

Проведено археологічні розкопки близько 200 поселень черняхівської культури, із них понад 100 селищ знаходиться на території України.

Поселення, як правило, розташовані на південних схилах невеликих річок, потічків, поблизу джерел питної води. Інколи — на підвищених місцях у заплавах річок або на мисах, які заходять у заплаву. Як правило, вони тяжіють до родючих чорноземних ґрунтів, що свідчить про землеробський характер господарства черняхівського населення. Розміри поселень звичайно невеликі — 200— 300 м завдовжки і 100—180 м завширшки. Але нерідко трапляються і селища довжиною до 1 км і більше. Житла і господарські споруди на поселеннях Верхнього і лівобережжя Середнього Дністра розташовані групами, що чергуються з групами господарських ям (Ріпнів II, Бовшів II, Теремці). Нерідко на вільній від забудови площі поряд з ямами знаходять вогнища. На деяких поселеннях Молдови простежуються ряди жител, витягнуті вздовж схилу. До цього часу немає жодного черняхівського селища, розкопаного повністю, проте навіть шляхом розвідок встановлено лінійну забудову. Система забудови може бути реконструйована лише на основі