Читати книгу - "Як вибратися з гри або спробуй вижити до ранку, Argentum"

– Я знаю!

Славік глибоко вдихнув. Хоча і виглядав перед другом дуже впевнено, але насправді таким не був. "Він може напасти в ту ж мить, як тільки я викину сміття... І я не знаю чи встигну добігти... Тим більше зачинити двері..."

– Ху-у-у... Гаразд. Треба йти.

Він повільно підійшов до смітника. "І чому смітник з протилежної сторони від монстра!? Бляха!"

– Залишилося викинути. – Славік повернувся до монстра, який все ще стояв на місці і пильно дивився йому в очі.

3...

2...

1...

Зараз!

Славік викидує сміття і відразу «біжить» назад. Це стає спусковим гачком для монстра, який підривається і біжить до нього. І, що найстрашніше ричить. Це вперше, коли воно видає звук. Ще й такий несамовитий і агресивний.

Ярослав ледве встигає зайти всередину і потягнути ручку дверей за собою. Але зачинити двері все ж не встигає. Паща монстра пробилася крізь щілину.

– Славік! – гукнув хлопець.

– Все добре. Я в нормі! Сиди там. – відповів Ярослав. Якщо монстр побіжить до нього, то треба буде тримати двері там, але з кожною наступною секундою він був невпевненим, що взагалі впорається з цими дверима. Хлопець тримав двері, але зачинити не виходило. Монстр пробирався крізь щілину все сильніше і сильніше. І в момент, коли рука монстра майже дотягнулася до обличчя Славіка, все потемніло.

«П'ята ніч розпочалася»