Читати книгу - "Безлюдні острови 17-21, Вальдемар Лисяк"

Протягом останніх століть мільярди людей подібним чином сумували свої долі, а тим часом вони все ще шукали рай на Землі, втрачений у загробному світі завдяки релігії, яка ігнорувала людську сексуальність. У 1606 році португальський мореплавець Кейрош побачив у Тихому океані острів, оточений кораловими рифами, який він назвав Сагіттарією (Стрільцем), але на якому він не висадився і донині обертається в могилі, привиди його моряків мучать його дух непарламентськими виразами. Протягом наступних півтора століття європейці відкривали все більше тропічних островів, але з різних причин вони не відповідали умовам Едему. Лише коли британський фрегат "Дофін" у червні 1767 року підплив до відкритого Кейрошом острова, сталося диво...

Берег острову Піткерн

Човен, який відправили на берег за прісною водою, зустрів небачений прийом: найвродливіші молоді тубільні дівчата вишикувались, немов на параді, а старші запропонували матросам вибрати собі дівчину, яку голодний білий чоловіки робили з ентузіазмом. За словами учасника експедиції Джорджа Робертсона: "більш чарівних створінь вони не бачили в своєму житті". Тож коли вони повернулися на корабель і розповіли друзям про те, що з ними сталося, вся команда ошаліла, навіть хворі раптово видужали й кинулися до берега. Розпочалося свято кохання, про який мріє чоловіче населення Європи з часів хрещення старого континенту.

Жінки Поля Гогена ожили в картинах Юкі Кіхари

Вони просиділи б там хтозна скільки, якби через п’ять тижнів переляканий корабельний тесляр не прибіг до капітана Уолліса зі звітом, що ще день-два цього божевілля і "Дофін" розвалиться на шматки. Своїм "вахіні" (дівчатам) моряки відплачували тим, що найбільше цінували тубільці: цвяхами. Коли ті закінчилися на складі, вони виривали їх від стінок корабля, який відтоді стрімко прямував до катастрофи.

У середині 1768 року "Дофін" благополучно повернувся до Англії, принісши новини про "чудовий острів, який неможливо собі уявити" (Робертсон) і про його казкових мешканців. Двісті років по тому професор Роберт Ленгдон (Університет Канберри) заявив, що після того, що жінки з того острова зробили з екіпажем Уолліса, "Європа ніколи не змогла оговтатися".

Наступну британську експедицію до Тихого океану очолив знаменитий Джеймс Кук. Вчені, офіцери і матроси його кораблів уже знали, що їх чекає, але не знали, що, коли вони тільки вирушають, а медок на райському острові вже під'їдає зграя жабоїдів де Бугенвіля, чиї кораблі прибули туди в квітні 1768 року, Французи також були вражені підготовленим для них привітанням: піроги з тубільцями припливли до флагманського фрегата "La Boudeuse", на його палубу вбігла прекрасна "вахіне", скинула "паре" (кольорова пов'язка навколо стегон) і залишилася лише в "тіарі" (намисті з квітів) зі свободою, з тим, як європейські дівчата "оголюють" щоки для поцілунків. Екіпаж скам'янів, всі боялися поворухнутися або голосно дихати, боячись, що дивовижне явище виявиться ілюзією і зникне. Секс-карнавал почався наступного дня, коли всі себе вщипнули. Я цитую Бугенвіля: "Я почувався так, ніби мене перенесли до райських садів (…) Венера тут богиня гостинності (…) Тож я запитую: як тут можна утримати в покорі чотириста молодих людей?".

Сексуальна свобода тубільців шокувала і захоплювала французьких гостей, які, однак, не подолали бар'єрів своєї культури. Один із них, Феше, писав: "Ми ховалися, щоб зробити щось настільки ж природне, як те, що вони робили публічно". Але найбільше шокуючим було усвідомлення різниці між неапетитними, чванливими чи розпусними європейками і цими наядами, які не користувалися фарбами, пробкою, корсетами, криками, примхами та брехнею, а ставилися до сексу з радістю та природним шармом, як до отриманої іграшки. від богів. І хто — це теж була сенсація — дотримувалися оптимальної гігієни, вмивалися до і після сну, перед і після кожного прийому їжі, тоді як європейські жінки заміняли воду парфумами, які прикривали неприємний запах, а за столом жінки навіть з найвищих родів били шкідників, що падали з їхнього волосся золотими молоточками на золотих ковадлах. Люди нижчого походження жили в жахливому бруді. Навіть моряки та вчені експедиції Бугенвіля, які звикли до неохайності, відчули, якою чудовою є прекрасна і чиста жінка, яка перетворила фізичне кохання на чисту красу. Французька експедиція пробула на острові дуже довго, затягуючи усі плани.

Подібні сходження до неба були здійснені наступними екіпажами: Кук (1769 і 1774), Бонечеа (1772) та інші, які висадилися на острові. Англійці, з властивою їм жорсткістю, назвали його островом короля Георга III, а французи, з властивою їм легкістю, Новою Цітерою, згадуючи про грецький острів, який був центром культу Афродіти-Венери (корабельний хірург Бугенвіля, Вівес: "Краса та легкість сексу, які тут відчуваються, змусили нас назвати острів Новою Цітерою"). Тому цей "кошик квітів на березі океану" довгий час ототожнювали з богинею кохання Венерою, але назва Таїті була прийнята "Отахеіте" мовою тубільців. Зрештою, однак, було важливо не це, а той факт, що на Землі було знайдено рай для чоловіків.

Чому саме Таїті? Бо цей острів відповідав усім критеріям раю. Інші екзотичні куточки світу доводилося підкорювати Біблією та мечем, усі вони чинили певний опір, фізичний чи психічний – лише цей острів скорився, як закохана жінка. Не потрібно було втомлюватися роботою: протягом дванадцяти місяців літа природа давала все необхідне (фрукти, тварин, рибу та матеріал для будівництва будинків), тут не було хижаків і гадюк. Жили тут прості люди, які вірили в божественну силу "манаа" і не знали великої філософії, яку можна було б узагальнити кількома геніальними реченнями, які не допомагають людям жити краще. Вони звали один одного на "ти" і поважали один одного, і їхніми єдиними злочинами були вбивства тварин і (що було злочином в європейських категоріях) традиційне регулювання народжуваності шляхом убивства надлишку новонароджених, щоб підтримувати рівень популяції без загрози голодування. Проте всі діти перебували під материнською опікою цілого племені і насолоджувалися в цій мегасім’ї любов’ю, яку важко знайти десь ще під сонцем. Тут не знали спустошливих війн і кривавої помсти: коли люди Бугенвіля вбили тубільця, а капітан засудив винних до розстрілу, остров'яни зі сльозами на очах благали пощадити вбивць. Кука, Лаперуза та інших з'їли тубільці