Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Селище, Міхал Шмеляк 📚 - Українською

Читати книгу - "Селище, Міхал Шмеляк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Селище" автора Міхал Шмеляк. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 71
Перейти на сторінку:
носила її, ніж вона лежала в труні.

Ми зайняли свої місця в автобусі, водій, молодий Анджеєк, який з гордістю керував цим благородним авто, увімкнув радіо, і знову залунала різдвяна пісня, цього разу "В яслах лежить". Багато людей почали співати, навіть я та мої колеги.

Атмосфера трохи зіпсувалася лише тоді, коли автобус трохи занесло, і він почав сповзати в кювет. Ніхто б цього не помітив, і колядка, яку всі співали, і випита самогонка забрали людей кудись далеко за салон машини, але голосний крик водія увірвався у текст пісні, якраз коли закінчувався куплет: "Нехай світ дзвеніть радістю всюди".

– Курва мать! – вигукнув Анджеєк. – Тримайтеся! – додав він.

І раптом люди перестали співати, атмосфера зникла в мить, чари Різдва та його магія зникли, наче їх і не було. У голосі нашого водія було чути всю серйозність ситуації, що зараз не до жартів, що насувається лихо. Хапалися, хто за що міг і мав під рукою. Лише кілька людей стояли, і вони відреагували найшвидше, вхопившись за спинки сидінь і труби, розміщені під стелею. Я скулився й одразу подумав про Аліцію, яка сиділа із сім’єю в передній частині автобуса. Дай Бог, щоб з нею нічого не сталося.

Автобусом смикнуло, він почав нахилятися вправо, все більше й більше, аж поки здавалося, що ось-ось перекинеться, і ми всі впадемо вниз головою. Ті, хто стояв між сидіннями, задихаючись, падали на сидячих, тому що не могли встати, тих, хто стояв ліворуч, починало тягнути до проходу, і нам довелося дуже міцно триматися, щоб не впасти з місць. Мєтек сидів поруч зі мною, і я відчув, як його вага тисне на моє плече, усвідомлюючи, що через мить мої руки не витримають його, мої пальці відпустять опору сидіння переді мною, і я впаду на правий бік автобуса.

Салон був переповнений криком дорослих і вереском дітей, набагато голоснішим і злагодженим в хоральному унісоні, ніж різдвяні колядки, які співали по дорозі. Автобус застогнав, ніби аварія завдавала йому болю, і йому потрібно було полегшити себе, а потім різко зупинився. Ті, хто ще стояв на ногах, падали в прохід між сидіннями, наче їх змило хвилею під час шторму.

Буквально на мить, на кілька секунд тиша охопила весь автобус, адже навіть двигун заглух, і люди гадали, чи живі вони, чи святий Петро ось-ось відчинить їм двері до раю. І тоді, зрозуміло, діти почали плакати та вити. Справжній кінець світу.

– Тиша! – вигукнув водій. – Тихоооо!

На диво, це спрацювало. Хоча він не викликав раптової, зосередженої й уважної тиші, найгучніші крики припинилися, і можна було щось сказати.

– Ні з ким нічого не сталося? – запитав він.

Люди почали перевіряти в основному стан здоров'я дітей, але, як виявилося, ні в кого навіть не пішла кров з носа. Автобус з'їхав з дороги в м'який сніговий замет. Крім тимчасово рваних нервів, втрат у нас не було. Справжнє різдвяне диво.

– Добре, спокійно, – сказав водій Анджеєк тоном головнокомандувача на передовій фронту. – Найголовніше, що ніхто не постраждав. Тепер нам потрібно вийти з автобуса, тому кожен зараз сяде і не буде рухатися, щоб не заважати.

Його, на диво, слухали, хоч він був молодий і єдиний у нашому селищі вмів водити автобус. Не те щоб раптово настала тиша, але ридання й тихі зойки прогнали голоси чоловіків, які почали шукати вихід. На жаль, як передні, так і задні двері автобуса не вдалося відкрити, бо автобус напер на них, коли злетів у кювет. Евакуаційні виходи були розташовані в даху, у відкидних люках, що було навіть зручним рішенням у цій ситуації, адже автобус був нахилений.

– Ось як це робиться, – повідомив водій, відкриваючи кількома сильними ривками квадратний люк у стелі автомобіля.

– Як четверо танкістів, – зауважив батько, і кілька людей навіть засміялися.

Напруга спала, бо ніхто не постраждав, і настрій повернувся.

– Спочатку молодь, – наказав водій. – Вилізаєте і йдете до канави ловити жінок і дітей. Панове наприкінці.

– Давай, Міхал! – Батько легенько штовхнув мене в плече. – Ти найхудіший.

Решта пасажирів з деякими труднощами звільнили мені місце в сильно нахиленому автобусі, я вхопився за краї люка, вони підняли мене, і я приземлилися на дах автобуса, а потім відразу, як з гірки, впав у кювет. На щастя, це було недалеко і посадку пом'якшив сніг, якого вже було чимало.

– Ти живий? – донеслося з автобуса. Це Мєтек висунув голову з люка.

– Так, тут м’яко, але дітей доведеться ловити, – відповів я, відмахуючись від снігу.

– Тепер я, – оголосив мій друг і почав вибиратися.

Через деякий час він приземлився поряд зі мною і почав обтріпуватися, а Пшемек уже вилазив зсередини, а потім приєднався до нас, тихенько рипнувши штанами та курткою, що терлися об дах автобуса.

Єдина проблема під час евакуації виявилася з гардеробом, бо була зима і всі були досить товсто одягнені, тому кільком людям довелося виходити надвір без пальт і курток, стара Масякова навіть з недовірою позбулася шуби, яку її чоловік привіз з Чехословаччини.

Дітям була веселуха, бо ніхто з них не очікував такої снігової гірки на зворотному шляху, дорослим було вже не так, бо треба було вибиратися з кювету на дорогу, а наметеного снігу було вже вище щиколоток, і кто не носив високі чоботи тепер лаявся, коли намагався витрусити холодний сніг зі своїх шкарпеток.

А той не здавався, валив, наче йому за це платили, без жалю, до того ж стало сильніше піддувати, що тільки посилювало відчуття холоду. Відомо ж, що коли холодно і вітряно, то ще холодніше, бо найгіршим є вітер.

Останнім залишив злощасний транспортний засіб його водій Анджеєк, який, як капітан, дочекався, поки останній пасажир залишить кероване ним судно. Він скотився в кювет, відмовився від простягнутих до нього рук і вийшов на дорогу по вже втоптаній стежці. Потер черевиком об асфальт, а точніше лід, який його вкривав.

– Ніяких шансів доїхати не було, – сказав Бернард, який був старостою. – На ногах не встояти.

– Ну, з рову ми автобус не витягнемо, – додав тато, дивлячись на автобус, що безпорадно лежав біля дороги, схожий на якогось мертвого мастодонта, якого перемогла зима, і яка зараз намагалася приховати свій злочин, прикриваючи мертве тіло великими сніжинками.

– До ранку його засипле, – сказав я.

– Принаймні його ніхто не вкраде, – додав Мєтек.

– На свята його ніхто не витягне,

1 ... 11 12 13 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Селище, Міхал Шмеляк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Селище, Міхал Шмеляк"