Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

житті — з довгою тонкою сигарою, що безтурботно стирчить з кутика його рота. Це ж неправда, принаймні тепер. Марі, після того як впоралася з кількома загораннями подушок під час ранніх років їхнього шлюбу — завдяки тому, що під час навчання стюардес у «ТВЕ» навчилася їх гасити, — категорично заборонила сигари в ліжку. Джо підкорився такому наказу, бо кохав свою дружину. Мав на це причини. Коли вони одружилися, вона була, мабуть, найпопулярнішою та найвродливішою стюардесою всієї системи авіакомпаній, а після дванадцяти років та трьох дітей і далі могла позмагатися з більшістю своїх наступниць. Були люди, які вголос загадувалися, чому Марі — за якою упадали командири та другі пілоти — взагалі віддала перевагу Джо Патроні. Проте Джо, навіть як молодий начальник бригади техобслуговування, коли вони познайомилися, мав свій особливий підхід та повністю задовольняв Марі — в усіх важливих аспектах — відтоді й аж дотепер.

Ще однією рисою Джо Патроні було те, що він ніколи не панікував під час надзвичайних ситуацій. Натомість швидко оцінював кожну, надавав усім окремий пріоритет та вирішував, чи варто йому закінчити попередні справи перед тим, як розбиратися з новою. У справі «Боїнга-707», який застряг на злітно-посадковій смузі, інстинкт підказав йому, що ця криза на рівні між середньою та серйозною, тобто він мав час закінчити те, що робив зараз, або повечеряти, але не і те, й інше. Відповідно, він не повечеряв. Згодом Марі в халаті метнулася на кухню та зрихтувала кілька сандвічів, щоб Джо перекусив упродовж своєї двадцятип’ятимильної поїздки до аеропорту. Він саме жував один з них.

Джо вже не вперше викликали до аеропорту після повного робочого дня, та сьогодні погода була гіршою, ніж будь-коли на його пам’яті. Наслідки триденної бурі виднілися всюди, тому дорога була важкою та небезпечною. Здоровенні кучугури вишикувалися вздовж вулиць, а снігопад не припинявся. І на швидкісних автострадах, і поза ними транспорт ледве повз або й зовсім не рухався. Навіть з шинами підвищеної прохідності на «б’юїку Вайлдкет» Джо Патроні зчеплення було слабким. Склоочисники та склообігрівачі ледве справлялися зі шквалами снігу, а вікна потіли. Передні фари освітлювали лише невеликий відрізок дороги попереду. Деякі покинуті водіями машини перетворили дороги на смугу перешкод. Очевидно, що люди мали нагальну причину виїхати кудись сьогодні. Патроні глянув на годинник. Його власне авто й машина прямо спереду не рухалися вже кілька хвилин. Далі попереду він бачив інші, також нерухомі, а праворуч простяглася ще одна вервиця автомобілів. Мало того, жодної автівки не проїхало з протилежного боку, певно, через блокування всіх чотирьох смуг. Джо вирішив, якщо нічого не зміниться за п’ять хвилин, він вийде з машини й розбереться що до чого, хоча сподівався цього уникнути. Ще буде вдосталь часу змерзнути й відчути себе жалюгідно — доля, яка його, без сумніву, чекає сьогодні до закінчення ночі — після прибуття в аеропорт. Тим часом Джо додав звуку в автомобільному радіо, що було на хвилі рок-н-рольної станції, та випустив дим сигари.

Минуло п’ять хвилин. Попереду Джо Патроні бачив, як люди виходять з машин і тягнуться вперед, тож приготувався приєднатися до них. Він був узяв з собою парку з підкладкою з овечої вовни та щільно закутався в неї, накинувши на голову каптур. Потягнувся за надпотужним електричним ліхтарем, який завжди носив при собі. Коли дверцята відчинилися, всередину ввірвалися вітер зі снігом. Джо вибрався з авто та похапцем захряснув двері.

Він брів уперед, поки навколо хряскали дверцята інших машин та озивалися голоси: «Що трапилося?» Інший голос відповів: «Якась аварія. Просто жесть». Поки він підбирався ближче, попереду завиднілося світло фар, тіні заворушилися, розступились і перетворилися на скупчення людей. Новий голос заговорив: «Кажу тобі, вони ще довго не зможуть тут усе розчистити. Ще не одну годину тут простовбичимо». Попереду бовваніла здоровенна темніша тінь, частково окреслена червоними вогнями. Нею виявилася величезна вантажівка з причепом, що лежала на боці. Громіздка вісімнадцятиколісна машина лягла впоперек дороги, повністю заблокувавши рух. Частина вантажу — очевидно, ящики з консервованими продуктами — виверглася назовні, й кілька авантюристів уже кидали виклик снігу, хапали ящики й тягли їх до своїх автомобілів.

На місці були дві патрульні машини поліції штату. Співробітники поліції опитували водія вантажівки, який здавався неушкодженим.

— Я тільки торкнувся тих сраних гальм, — голосно висловлював своє невдоволення той. — А вона схилилася й перекинулась, як ото лярва якась.

Один з поліцейських зробив запис у блокноті, і якась жінка пробурмотіла до чоловіка поблизу:

— Як думаєш, він записує оте, останнє?

Інша жінка вигукнула:

— Та до сраки теє все. — Її пронизливий голос підхоплював вітер. — Чого ті копи нікуди не заберуть те одоробало?

Один з поліцейських підійшов ближче. Його уніформу майже зовсім вкривав сніг.

— Мадам, якщо можете підказати, що тут вдіяти, ми залюбки підкоримося.

Кілька людей захихотіли, і жінка буркнула:

— Такі розумаки ті копи.

З другого боку аварії повільно під’їхав евакуатор з яскравим бурштиновим проблисковим маячком на даху. Водій використовував наразі незайнятий відрізок дороги, де за звичайних обставин була б зустрічна смуга руху. Він спинився та вискочив назовні, невпевнено похитуючи головою, коли побачив розмір та розташування вантажівки.

Джо Патроні проштовхнувся вперед. Він пахкав своєю сигарою, яка під поривами вітру сяяла червоним, й різко тицьнув поліцейського в плече.

— Слухай, синку, ви евакуатором ту фуру ніколи з місця не зрушите. То як прив’язати синицю до цеглини.

Поліцейський обернувся.

— Містере, обережніше, тут навколо розлитий бензин. Вам краще загасити сигару.

Патроні проігнорував вказівку, як завжди ігнорував майже всі вимоги щодо куріння. Він махнув сигарою в бік перевернутої вантажівки.

— Більше того, синку, ви просто витрачатимете час, і мій, і свій, і всіх навколо, якщо будете намагатися перевернути ту сміттярку на колеса. Її треба забрати геть, щоб автомобілі могли рухатися, і для цього потрібно ще два евакуатори — один, щоб з цього боку пхав, а два тягнули отам. — Він почав ходити туди-сюди, освітлюючи електричним ліхтарем фуру з різних боків. Як завжди, обмірковуючи проблему, він цілком у неї занурювався. Джо знову махнув сигарою. — Ті два евакуатори треба причепити у трьох точках. Спочатку вони дуже швидко потягнуть кабіну. Так ми випрямимо кабіну з причепом. Інший евакуатор…

— Секунду, — заговорив поліцейський штату. Він гукнув одного зі своїх напарників. — Генку, тут якийсь мужик, здається, знає, про що говорить.

Після десяти хвилин спільної з поліцейськими роботи Джо Патроні фактично взяв керівництво на себе. Він порадив по радіозв’язку викликали два додаткові евакуатори. Очікуючи їх прибуття, водій першого, за вказівками Патроні, чіпляв