Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"

– Марку, що це за новини? – зажадала вона пояснень, зайшовши в кабінет.

– Але ж тобі ніколи! – уїдливо відповів він.

– Ти взагалі про що зараз говориш?

– Лано, тебе вже не перший день немає вранці на робочому місці, у той час, коли конче потрібно! – різко промовив він, красномовно проводячи долонею по горлу. – А вчора ти взагалі не з’явилася в офісi, не спромігшись скористатися телефоном! Написала мені смс-ку, начебто якомусь студенту-першокурснику!

Від такого нахабства в дівчини перехопило подих!

– І це ти кажеш мені?! Марку, кому, як не тобі, краще відомі причини моєї відсутності?

– Та вже ні! – вибухнув він. – Свої інтимні справи та їхні наслідки, будь ласкава, вирішуй у неробочий час!

Це було хамство найвищої проби!

– Та як ти смієш? Чи не з твоєї вини я потрапила в таку незручну ситуацію? А ти переклав провину на мене й кинув без грошей у клініці!

– Ще чого! Подякуй, що я взагалі тобі розповів про проблему, а то ж могла б так і залишитися заразною на радість наступній жертві!

На очі Лани навернулися непрохані сльози. Такої образи вона стерпіти не могла.

Помітивши, що довів співрозмовницю до сліз, Марк зменшив оберти.

– Ну, ти це... припиняй ревіти. На роботі все ж таки.

– Марку... А як же проєкт? – схлипнула вона. – Адже він тримається виключно на мені! Ніхто інший з ним не впорається, ти ж знаєш.

– Ти про Алісу? Не хвилюйся, вона швидко ввійде в курс справи й буде твоїм помічником.

– Що? Але навіщо?

– Тому, що мені потрібна заміна на випадок, якщо ти знову надумаєш «захворіти»! – уїдливо промовив він. – І до речі, наступного разу бери-но краще лікарняний.

Лана вийшла з кабінету сама не своя. Серце щеміло від невимовного болю. Незаслужена образа змушувала сльози литися з очей. Але слід було допрацювати день та не показувати персоналу свої слабкості. Зібравши волю в кулак, вона зайнялася справами. А поплакати й удома встигне.

Після роботи дівчина зателефонувала подрузі:

– Христинко, привіт! Що робиш?

Подруга відчула в голосі Лани сумні нотки.

– Як завжди, вечерю своїм спиногризам готую. Щось трапилося?

– Ну... Словом, усе як завжди: Марк козел, а я безпросвітна дурепа!

– Ясно. Хочеш, приїжджай до мене, тут і поговоримо.

У Христини життя було налагоджене. Вона знайшла простого, працьовитого хлопця, який не давав і пилинці на неї впасти, вийшла заміж, народила одного за одним двох пацанів та була абсолютно щаслива в колі своєї сім’ї, навіть не мріючи про більше.

Після вечері Костик, чоловік Христини, заявив за чарочкою коньяку:

– Класна ти баба, Свєтко! Але неперевершена дурепа! Тому й нещасна.

За ці слова жалісливий чоловік одразу ж отримав ляпаса від люблячої дружини:

– Ти обережніше зі словами!

– А я що? Я ж з усією душею! Свєтко, ти ж знаєш, як ми тебе любимо! Не ображайся!

Вона сумно усміхнулася:

– Та я й не образилася. Усе гаразд, Костику.

– То слухай, – продовжив свої настанови голова сімейства, уже добряче напідпитку, – ми, мужики, любимо впевнених у собі баб. Щоб знаєш, так... ух! Ну от як моя Христинка. А ти що? Та з тебе ж мотузки вити можна! Ось твій Марк цим і користується.

– Правильно! Я їй теж тверджу, що себе поважати треба, – підтримала його дружина. – Та тільки поки що, як бачиш, сенсу мало.

Коли Лана з подругою залишилися наодинці, та вилила їй душу:

– Уявляєш, Марк віддав мій проєкт новій співробітниці, а мені заявив, що маю оплатити своє лікування.

– Ну, мене ти цим не здивувала. Козел він і є козел, у які б дорогі ганчірки не виряджався!

– Кріс, я тут вирішила... пам’ятаєш, ти про бабку розповідала, що може відворот зробити? – невпевнено промовила Лана.

Подруга у нестямній радості сплеснула руками:

– Невже наважилася?

– Ну так. Наважилася. Більше не хочу такого кохання. Та тільки самій мені не впоратися. Не можу його забути й усе тут. Допоможеш мені?

– З превеликим задоволенням!

Подруга знайшла номер телефону ворожки й одразу ж зателефонувала, щоб записатися на прийом.

– Ось і все, справу майже зроблено! У суботу о десятій ранку треба бути в неї. І фотографію свого козла не забудь, вона попередила.

– Ой, Кріс, а ти зі мною поїдеш? Я чогось боюся сама... – попросила Лана.

– Свєтко, навіть не сумнівайся! Заради цього я всі справи відкладу, тільки б вибити в тебе з голови цього козлину!