Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"

За день Едуард знову сидів на прийомі у лікаря.

– Ну, що скажете, шановний Вікторе Михайловичу? Поталанило дізнатися про предмет мого інтересу? – поцікавився він.

– Так. Дещо можу вам повідомити, – відповів той, натягуючи на руку латексну рукавичку.

– Я весь до вашої уваги!

– Дівчина незаміжня, дітей немає, працює в компанії. З батьків тільки мати...

– Та це я вже й так знаю! – перебив Едуард Семенович, перебуваючи в пікантній позі. – Ви мені, дорогенький, краще скажіть, що в неї з тим чоловіком, через якого вона до вас потрапила?

– А, ви про це... Вони розлучилися.

– Молодець, кинула таки свого плейбоя! – схвально відгукнувся пацієнт.

– Швидше він її кинув.

– Навіть та-так?! – здивовано промовив пацієнт, повертаючи голову до лікаря.

– На жаль! Дівчина закохана в нього й не бачить очевидних речей.

– Та що ви?! І давно?

– Уже два роки, як він морочить їй голову.

– І що ж, за весь цей час вона його не розкусила?

– Про що ви говорите, Едуарде Семеновичу?! Кажу ж вам, вона закохана!

Старий задумався. Виникли непередбачені ускладнення. Закохана жінка здатна на будь-які дурниці, тому доведеться чимало постаратися, щоб завоювати її.

Тим часом лікар закінчив масаж.

– Якщо вже в нас пішла така розмова, Едуарде Семеновичу, то дозвольте поцікавитися, який у вас інтерес до цієї молодої особи?

Зволікаючи з відповіддю, пацієнт натягнув штани й застебнув ремінь.

– Одружитися з нею хочу. А що?

Віктор Михайлович кивнув:

– Ну що ж, дівчина вона хороша, схвалюю ваш вибір. Та тільки чи погодиться?

– А це ми ще подивимося, – упевнено заявив Едуард, намірившись не скупитися. Він вважав, що у світі немає нічого такого, що неможливо виміряти грошима. І хоча австрієць розумів, що вже не молодий та не такий привабливий, зате мав в арсеналі значно переконливіші аргументи. Усі недоліки, якщо такі й були, сповна компенсувалися його статками, які він ретельно збирав усі ці роки, а тепер готовий був кинути до ніг сіроокої красуні, що йому сподобалась.

– Дякую вам, шановний! До зустрічі!

Вийшовши в коридор, він люб’язно кивнув Лані, що якраз підійшла, та поспішив до виходу.

Відшукавши на лікарняній парківці автомобіль своєї любоньки, Едуард озирнувся навкруги, непомітно дістав з кишені складаний швейцарський ніж, потім нахилився поруч, нібито поправляючи шкарпетку, й крадькома проткнув колесо. Спресоване повітря з шумом вирвалося назовні. Чоловік підвівся і, наче нічого й не було, почав чекати. Слід зауважити, що йому зовсім не була притаманна звичка навмисне псувати чуже майно. Едуард вдався до такого непривабливого методу лише для того, щоб змусити Лану провести з ним якийсь час. Ні, він аж ніяк не сумнівався у своєму природному шармі, але, щоб продемонструвати його, потрібна слушна нагода. А оскільки дівчина постійно відмовлялася приділити йому трішки своєї уваги, чоловік вирішив сам улаштувати таку нагоду.

У цей час лікар та дівчина перебували в процедурній.

– Лано, мушу вам сказати, що той дідусь серйозно поклав на вас око, майте на увазі, – попередив Віктор Михайлович, уводячи довгий наконечник спринцівки.

Вона скривилася від неприємного відчуття.

– Що? Він настільки вам огидний? – здивувався лікар, помітивши її реакцію.

Вона усміхнулася його припущенню.

– Ні, ну що ви! Я стосовно іншого...

– Ой, це... – здогадався Віктор Михайлович, перевівши погляд на промежину. – Вибачте, я постараюся якомога делікатніше.

– Дякую! – почервоніла збентежена пацієнтка.

– Так от, про дідуся... Вибачте, що так його називаю. Це щоб зрозуміліше було, про кого йдеться.

– Так, так. Усе гаразд, – відповіла вона, зморщивши носа від неприємного відчуття всередині тіла.

– Лано, до вашого відома, він дуже багата людина!

– А мені що до цього?

– Зачекайте. Я хочу сказати, що для вас це може бути чудовий шанс змінити життя на краще. Він має намір домогтися вашої прихильності.

– Ой, не смішіть мене! Йому що ж, молода нянька потрібна? Це не до мене!..

Віктор Михайлович підняв очі на пацієнтку й запитав уже серйозніше:

– А що ж потрібно саме вам?

Лана знизала плечима:

– Не знаю. Кохання. Щастя. Марк...

– Ви мене вибачте за те, що зараз скажу, але... Марк вас не вартий.

– Що? Чому ви так вважаєте?

Однак лікар не став розвивати цю тему.

– На сьогодні все. Можете вдягатися. Чекаю на вас за день, як зазвичай. І, Лано... подумайте над моїми словами.

– Дякую вам, лікарю!

Вийшовши з кабінету, дівчина йшла довгим коридором клініки, дощенту поринувши в думки. «Цікаво, що ж мав на увазі лікар, кажучи, що Марк мене не вартий? Що ж такого йому відомо про цього негідника?»

На парківці біля свого «фольксвагена» Лана помітила того самого старого залицяльника, про якого говорив лікар.

– Любонько, я тут помітив проблему й вирішив дочекатися вас, щоб показати, – почав він.

– Що трапилося? – вона стривожено оглянула машину, шукаючи пошкодження.

Едуард Семенович постукав ногою по протектору:

– У вас колесо спустило.

– Ой! Справді! Що ж робити?.. Я поспішаю...

– Не хвилюйтеся! У вас запаска є?

Лана задумалася.

– Здається, ні. Я її в подруги в гаражі залишила, – винувато зізналася вона.

– Ну що ж ви так?! Хіба можна без запаски їздити?!

Дівчина розгублено знизала плечима.

– Ну добре, не хвилюйтеся, зараз щось придумаємо, – обнадіяв Едуард. – Здається, тут поруч є шиномонтаж. Колесо ще не сильно спустило, дотягнете. Там вам гуму полагодять.

– Але це ж скільки часу змарную? Я не можу чекати! У мене проєкт точно заберуть! – відчайдушно вигукнула вона.

Едуард Семенович узяв її за руку та заспокоїв:

– Любонько, не треба чекати. Я відвезу вас на роботу. А після заберете машину.