Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"

Його пропозиція здалася їй розумною. Вона трохи заспокоїлася.

– Гарна думка! Нумо так і зробимо. Велике вам спасибі, що помітили проблему й вирішили допомогти!

– Ну що ви! Тут навіть говорити нема про що!

Лана поїхала слідом за Едуардом. Великий зелений джип завернув у провулок та зупинився. Хитрий плутяга передбачив усе до дрібниць, тому завчасно розвідав, де знаходиться найближчий шиномонтаж.

Майстер уважно оглянув колесо:

– У вас тут поріз, дамочко! Напевно, на трамвайну рейку невдало наїхали, – видав вердикт майстер.

Залишивши свою машину, Лана сіла в джип до Едуарда.

– Ну ось, пів справи зроблено! Увечері заберете свою красуню.

– Красеня.

– Що? Ви це про кого?

– У мене «він», «фольксваген», – пояснила дівчина.

Старий розсміявся.

– Це дуже мило! Може, у нього ще й ім’я є?

– Так, він Фелікс, – посміхнулася Лана, і її ямочки змусили серце старого прискорено забитися.

– О! Чому ж Фелікс?

– Тому що на «ф» треба, він же «фольксваген»!

Едуард продовжував реготати:

– Логіка залізна! Ви мене дуже повеселили!

– А хіба ви ніколи не давали імена своїм машинам? – наївно поцікавилася вона.

– Мені це якось на думку не спадало! Кішкам та собакам – так, а ось залізякам не доводилося...

– Зате в мене всі з іменами! До техніки теж з душею підходити треба. Наприклад, кавомашина – Варка, бо варить! А пилосос – Денис, бо «дайсон».

– Ну ви й вигадниця! – Едуард витер сльози, що виступили від сміху. – До техніки з душею.... Скажете таке! Ха-ха-ха-ха!

– А що? Чому ви смієтеся? Я ось вам приклад наведу. У нас на роботі принтер є, старий, тож постійно ламається, ми втомилися майстра запрошувати. Словом, ніхто, крім мене, з ним не може впоратися. Одна тільки я можу з ним ладнати. А все чому? Тому що з душею підходжу! Я кличу його на ім’я – Потапом, ласкаво так прошу, і він працює! Усі в офісі дивуються!

Весела розповідь Лани чимало потішила Едуарда Семеновича, який давно відвик від дівочих вигадок.

– Я дивуюся вашій фантазії, миле дитя! Але до речі про роботу... О котрій годині ви закінчуєте?

Вона непевно знизала плечима:

– Зазвичай о шостій, але часто затримуємося. А чому ви питаєте?

– Тому що хочу заїхати за вами до кінця робочого дня й відвезти на шиномонтаж за машиною.

– Ой, ну що ви! Не варто турбуватися, я й сама доберуся.

– Ні, ні! Дозвольте мені бути чоловіком до кінця. Не відмовляйтеся.

– Я навіть не знаю, як вам дякувати... – зніяковіла Лана.

– Не варто! Просто погодьтеся випити зі мною філіжанку кави після роботи, адже вам нема куди поспішати ввечері?

Лана чарівливо посміхнулася на знак згоди.

Зупинившись біля офісної будівлі, Едуард вийшов з машини й галантно відчинив двері, запропонувавши дамі руку.

– Буду чекати на вас тут о шостій вечора! – нагадав він.

Лана квапливо побігла кам’яними сходами, вистукуючи ритм каблучками.

Старий дивився вслід красуні та будував плани на їхнє спільне майбутнє.

Офіс гудів, немов вулик. Ранкова метушня не дозволяла розслабитися. Телефони дзвонили навперебій, створюючи какофонію звуків. Побачивши Лану з прочинених дверей кабінету, Марк терміново запросив її до себе.

– Ну нарешті ти зволила з’явитися! – невдоволено промовив він.

– Марку, я колесо пробила, вибач за запізнення.

Він окинув Лану недовірливим поглядом.

– Негайно ставай до роботи! Без тебе тут усе розвалюється!

Вона запитально підняла брови:

– А що, хіба моя заступниця не справляється?

– Залиш свої шпильки! Аліса новачка, ще не встигла ввійти в курс справи.

Ох, який же він був вродливий, цей негідник, що виправдовував молоду профурсетку! Лана встигла скучити за час їхньої сварки й зараз ладна була втопитися в його очах. Усі образи залишилися позаду, перед нею був ВІН – її бог, її кумир і водночас її прокляття. Вона, не відриваючись, дивилася в його очі, немов кролик під гіпнотичним поглядом удава. Зараз вона була налаштована пробачити йому все, якби він тільки поманив її до себе...

– Лано? Прокинься!

Звук його голосу вивів її з трансу. Дівчина струснула головою, щоб відігнати ману. Ось так завжди відбувається: її рішучість тане, а всі принципи летять під три чорти; ноги підкошуються, і вона готова на все заради одного його погляду.

– Лано, прокинься, нарешті! Справи не чекають!

Вона відвела погляд, щоб хоч якось сконцентруватися на робочих питаннях.

– Що в нас за проблема?

– Клієнт хоче бачити розрахунки продуктивності. А, крім тебе, цими даними ніхто не володіє. Зв’яжися з ними та надай усю інформацію.

Лана кивнула й приступила до роботи.

Однак розібравшись із вимогами клієнта, вона помітила, що Марк запрошує до себе зі звітами не її, а Алісу. Ту саму заступницю, яка мало не запорола проєкт за Ланиної відсутності. Він що ж, вирішив її руками повісити лаври на шию іншій? А потім, грішним ділом, і зовсім віддасть проєкт цьому дівчиську? Для самої Лани це означатиме суттєве зниження зарплатні. Нарешті, не витримавши, вона вирішила це з’ясувати й розставити всі крапки над «і».

– Марку, як це розуміти? – запитала вона, рішуче ввійшовши до кабінету.

– Розуміти що? – невинно уточнив він, не відриваючи очей від монітора.

– Не ухиляйся від відповіді! Ти що ж, вирішив остаточно забрати мій проєкт?

– Чому це він твій? У нас командна робота. Чи забула?

– Марку? Подивися на мене!

– Ну, що тобі? – він невдоволено підняв очі та втупився байдужим поглядом у співрозмовницю.

– Цього клієнта я веду із самого початку, – вона постукала кулаком по грудях. – Ніхто, крім мене, не в курсі всіх нюансів наших домовленостей. Якщо ти зміниш куратора, то ризикуєш запороти багатомільйонну угоду!

– Ось саме тому тобі й потрібен заступник, щоб у курсі справи була не тільки ти.