Читати книгу - "Урогiнекологiчний Роман, Тетяна Олiйник"

– Що?!

– Я не можу ризикувати інтересами компанії на догоду твоїм особистим амбіціям.

– Але... Це непрофесійно! – не знаходила слів Лана, обурена до глибини душі.

– Не тобі мене вчити. Відтепер відповідальність за проєкт лягає на вас обох.

– А як же комісійні? Вони теж діляться навпіл?

– Ти все правильно зрозуміла.

– Але я стільки гарувала!.. Тягнула на собі всю роботу! Я заслужила нагороду! А ти... Ти хочеш віддати мої заслуги іншій?!

– Лано, до чого ці розмови? Нагадую, ми працюємо в команді! Успіх – наш спільний! Займися-но краще справою та не влаштовуй істерик!

Повернувшись на робоче місце, Лана почувалася так, ніби їй на голову вилили відро помиїв. На довершення до всього співчутливі погляди співробітників дали зрозуміти, що їм давно вже про все відомо.

Прозвучав телефонний дзвінок – їхній головний замовник хотів говорити тільки з нею особисто. Аліса перевела дзвінок, і Лана машинально взяла слухавку.

– Лана?

– Так, Ярославе Сергійовичу, це я. Чим можу допомогти?

– Що у вас там коїться? І чому мені підсовують незнайомих людей, які абсолютно не в курсі наших домовленостей? – обурився він.

– На це в мене немає відповіді. Запитайте в нашого керівництва.

– Зрозуміло. У вашій компанії пертурбації. Як невчасно!

– Так. Вибачте.

– Не варто вибачатися. Це ж не ваша вина. До того ж, Лано, вам там не місце, ви давно переросли їхній рівень. Не хочете працювати на нас?

– Що?! – здивувалася дівчина, не знаючи, як реагувати на таку пропозицію. – Це все так несподівано...

– На відміну від інших, ми цінуємо кваліфікованих та розумних працівників.

Лана зрозуміла, що він натякає на ïï керівництво. Але поки не знала, як на це відповісти.

– Я розумію, вам потрібен час, щоб вирішити. Однак хочу додати, що ми готові платити вам удвічі більше, ніж оцінює вашу працю нинішня компанія.

– Дякую за пропозицію!.. Я подумаю.