Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Якщо є, то принесіть тушковані овочі. І хліба, - додала я. М'ясо то добре, але від нього важкість у шлунку.

Дівчина пішла, а Хелм продовжив:

- І хлопці якось дивно захворіли. Всі їли однакову їжу. Та й пили те саме. А вночі половина дупу від горщика відірвати не змогла. Лише для того, щоб проблюватися. Добре, що ви під рукою опинилися. А то затрималися в Терліні незнайомо на скільки. А нам вже не терпиться якомога швидше позбутися цього...

- Хелм! - голосно викрикнув Мерт. Чоловік щойно увійшов до трактиру разом з Айвером, ще одним охоронцем. - А де всі?

- Етон з Яром в конюшні доглядають коней. А Лурстан щойно тут був.

Всі разом включно зі мною обвели зал поглядом в пошуках Лурстана.

Окрім нас в залі було ще три гноми вони хутко вечеряли смаженим м'ясом й про щось люто сперечалися. Ще було два жерці, вони не поспішаючи пили вино, глечик якого стояв на столі.

Лурстан знайшовся на другому поверсі. За словами хлопця той перевіряв кімнату в якій належало спати їх господарю. Мені його поведінка не сподобалась, та здавалося, що той замислив щось не добре.

Треба буде все ж випитати подробиці про цього індивідуума. Сподіваюсь що бажання попліткувати у Хелма не зникле, після розмови віч-на-віч з головою загону.

***

Вечеряли окремо. Ерл Геннорг разом з Мертом та Террі в спальні куди до цього відтягнули дерев'яну балію, а зараз дівчата тагали гарячу воду. Аж завидки стало. Я з іншими охоронцями в загальному залі. Цьому не образилась. При розподілу чергувань мені в напарники дісталися Хелм та Айвер, що мене цілком задовольняло. Треба ще трохи зблизитись, щоб дізнатися якомога більше подробиць. Я все ж вирішила, що знання краще не знання.

32.12.156р.

Північний Шлях

Мене десь о півночі розбудив ельф і помінявшись зі мною місцями зайняв нагріте ліжко. Хелм з Айвером ще раз обійшли територію трактиру, а після чого Айвер піднявся на другий поверх й сів поряд з дверима спальні господаря, а я з Хелмом залишалась внизу.

Аби заповнити час, охоронець дістав пошарпані карти та почав навчати місцевій грі. Втягнулася швидко, того гра пішла активніше. Але на моє розчарування охоронець більше не став базікати про мету цієї подорожі.

Просиділи ми довгенько, іноді підкидуючи дрова до каміна, іноді перекидаючись куцими коментарями до гри, порушуючи тим самим тишу, того я почула стороні кроки у дворі. Спочатку подумалось на запізнілого мандрівника, ми з Террі не раз стукали в двері посеред ночі. Але я відчула як щось липке лізе в мою свідомість. Таке саме відчуття було коли чаклував ельф. А коли Хелм раптово лобом стукнувся о стільницю й захропів, це підтвердило мою здогадку. Що там Террі казав? Дорога буде легкою? Я його вуха на бігуді наверчу за такі передбачення.

Ледь розштовхавши охоронця, той до останнього опирався, довелось полити водою, пояснила ситуацію. Хелм мене тут же відправив на гору за Айвером, а сам підійшов до зачиненого вікна, намагаючись в щілини розгледіти, що коїться не подвір'ї.

Захоплений з собою ще один глечик з водою прийшовся в нагоді. Хлопець спав на підлозі, поклавши руки під голову й посміхався. Мабуть, щось добре снилося, аж будити не хотілося. Але я що, даремно воду з собою принесла?

На перший поверх ми спустилися вчасно. Хелм намагався відкрити дверний замок, але в нього нічого не виходило, охоронець, що сили чинив опор невідомому магу розуму.

- Потрібно будити інших, - наказав Айвер коли Хелм від дотику прийшов до тями.

- На мене ця гидота не діє. Ви вдвох впораєтесь?

- Так. На нас амулети, того магія так погано діє.

Я, не ставши зайве затримуватися, за секунди дісталася кімнати де спали Террі та Мерт. А ось ліжко Лурстана було порожнем.

Ельф прокинувся одразу, він просто спав звичайним сном. Будити голову загону доручила другу, а сама кинулась до кімнати ерла.

Аристократ спав як немовля. Живий та неушкоджений. Єдине що в кімнаті було не так, так це розкрите навстіж вікно й розкинуті речі з дорожньої сумки.

Я вистромилася з вікна та помітила в сяйві зірок як від трактиру віддаляються троє вершників. В одному з яких я впізнала Лурстана. Влаштувати погоню не дав Террі, обіцявши все пояснити коли прокинеться наш наймач. Будити Геннорга та все тому пояснювати доручили Мерту, як голові загону. Я ж пішла перевірити як там Етан з Яром у конюшні. Мабуть, також сплять чарівним сном.

35.12.156р.

Гаркров

Сьогодні ми перетнули межу міста Гаркров і на цьому наш супровід закінчився. Й добре що вдало, а то не бачити нам додаткових грошей.

Як виявилось в ерла Геннора було більше довіри до ельфа з Енаріона аніж до деяких своїх охоронців. Я в це майже повірила. Скоріше за все, Террі знову застосував свою магію й “вмовив” аристократа переховати таємничий артефакт, довіривши його зберігання ельфу.

Я трохи подулася. Друг називається, міг би й мені сказати. Але ж розуміла, що просто було ніколи, в нас не виходило залишитись на одинці. Та й головне результат. Магам, котрим й везли артефакт дістався цілий та вчасно, ми отримали винагороду, а ерл позбувся зрадника. Всі в виграші.

Розпрощавшись ерл з охоронцями попрямували в гості до свого друга, а ми з Террі обрали пристойний заїжджий двір, що був нам по гаманцю. Там замовили гарячу ванну, найсмачнішу вечерю й дивом знайдену пляшку ігристого вина.

- Загадай бажання, - сказала я Террі, рахуючи останні секунди року, що минав.

Ельф з підозрою подивився на мене, але не сперечався, як і з придбанням ігристого вина, та того що ми п'ємо його рівно опівночі.

Лише пробурчав про дивні традиції. Я ж навпаки ніби наблизилась до дому. Й навіть у глибинах свідомості очікувала феєрверк, але його звісно не було.

00.00.157р.

Гаркров

Ранок ми проспали. Того було вирішено прогулятися по місту, яке гуляло, співало, танцювало, продавало на вулиці смаколики та гаряче вино з травами, а також на невеликих сценах грали актори.

Відпочивати пішли як тільки сонце почало хилитися до горизонту. Завтра знову в дорогу. Добре, що сьогодні нам вдалося купити все необхідне для продовження подорожі.

01.01.157р.

Північний Шлях

Вчора залишив Гаркров ми продовжили шлях. Хоча у нас тепер були гроші на портали, Террі ретельно їх уникав, пообіцявши, що ними ми скористаємося лише коли будемо спізнюватися