Читати книгу - "Прогулянки мрій, Юхим Шарко"

- А-а, он до чого ти ведеш, - ніби здогадався Петрович, - звичайно систему, тільки йому відому. Але не пробуй його використати.

- Я тільки хочу ближче поспілкуватись Мені цікаво і все.

- Розумієш Феодосійович досить специфічна людина, - пояснював Петрович злегка заплітаючи слова, - тут потрібен правильний підхід. Просто все залежить від його стану, настрою, ситуації.

- Так я можу знову принести спиртне. Давайте зберемося разом, влаштуємо банкет.

Макс вирішив, що для такого контингенту людей – найголовніше це випивка, тому він готовий був розщедритись вже значно більше. Зараз він ніби вкладав гроші в перспективу.

- Банкет – це добре, але у нього зовсім зносилось взуття, а попереду зима. Ти ж розумієш, - пояснив Петрович.

- Розумію. Який у нього розмір?

- Розмір? Головне, щоб не здавлювало.

Макс погоджено помахав головою, він не міг здогадатись, що для цих людей основне – це просто річ, не у розмірі справа. «З його зростом це може бути 41 або 42, треба буде пошукати старе взуття батька» - розмірковував він.

З-за новобудови почулися кроки і голосний шум. До них наближалися чоловік та жінка. Це була Алла, яка похитуючись вела під руку такого ж незнайомця.   

- У ранковому тумані,

  Крізь траву і будяки,

  Граціозні мовби лані,

  Йдуть додому пияки.

Петрович гучно та поетично привітав своїх знайомих.

Тепер Макс зрозумів, що у цій компанії він буде зайвий. До того ж почав накрапати дрібний дощ та значно похолодало.

- Піду я, - накинувши капюшон спортивної кофти сказав Макс та глянувши на пеньок додав, - це все залиште собі.

- Приходь увечері. Може подобрішає, - гукнув йому у слід Петрович.