Читати книгу - "Прогулянки мрій, Юхим Шарко"

- Поважний такий, ще й закурив біля моєї літератури.

Макс від таких несподіваних слів припіднявся і повернувся знову до підвіконника. Він почав шукати куди б струснути попіл, але не знайшовши попільнички скинув його у вікно.

- Ти не йдеш на роботу? - втрутився Петрович.

- Ні, сьогодні ще посвяткую.

- Ясно. Тоді я піду, - він повернувся до виходу.

- І ти йди, - Славік показав Максові на двері.

Хлопець здивувався такій реакції безхатька.

- Зачекай. Може домовимось.

- Послухай хлопче - я тебе не знаю, - Славік скривися у посмішці і дістав гроші з кишені, - на, візьми, це за горілку. І вали звідси.

Він нагнувся під ліжко і дістав звідти дерев’яний держак від лопати. Макс зрозумів, що зараз від чоловіка напідпитку можна отримати доброго чосу і поспішив до виходу. На подвірʼї він наздогнав Петровича.

- Славік завжди такий буйний як випʼє? – схвильовано спитав його Макс.

- Так ми всі як бухі, то норовливі, - відзначив Петрович.

І Макс згадав як вчора той ледь не заїхав кулаком йому в обличчя. Зараз він розумів, що погарячкував із лотереєю. Треба було увійти в довіру до Славіка поступово, не поспішаючи. А що, якщо спробувати через Петровича. Здається вони друзі.

- А ти куди?

- До Босого, пляшки мити.  

Вони вийшли на вулицю і Макс зрівнявся із Петровичем.

- Я чув, що він тобі винен гроші.

- Є трохи.

- То чого ж ти знову до нього йдеш? – дивувався Макс.

- А де ще я зможу заробити? Босий, він такий, пожметься трохи і заплатить.

- То може сходимо на пиво? – зненацька запропонував Макс.

Петрович зупинився. Поправив окуляри і з легкою посмішкою запитав:

- Пригощаєш?

- Звісно.

- Тоді пішли до Євстахіївни.

- Куди? – невторопав Макс.

- В неї нормальний спирт.

- Ні. Давай у кафе.

Вигляд Петровича враз із радісного став засмученим.

- В кафе я не піду, - обірвав він.

Макс зрозумів, що із цією пропозицією він присоромив його, а можливо навіть і образив.  Спочатку щоб повести Петровича в кафе його треба було б добре відчистити та приодягти. Навіть у самому глухому генделику його могли неправильно сприйняти. В глибині свідомості Макс розумів, що від такої компанії треба триматися подалі. Навіть проходячи по вулиці у товаристві Петровича він час від часу оглядався чи не помітять його знайомі перехожі. Добре, що хоч цей район був на окраїні міста і далеко від його рідного будинку.

- Оʼкей. Веди до Євстахіївни.

Макс вирішив не перечити, зараз він повинен погоджуватись із новим колегою. Вони підійшли до будинку Євстахіївни Макс дістав гроші і Петрович весело та швидко збігав за випивкою. Додавши ще пару гривень місцева цілителька душ продала їм два кислих огірки та гроно винограду. Щоправда Максові прийшлось сходити в магазин і купити батона та одноразових стаканчиків.

На березі річки, недалеко від новобудови, яку прибирав Макс із хлопцями Петрович показав невелику поляну з трьома пеньками. Тут же вони і накрили свій невеличкий, спонтанний стіл.

- А ти нічого, нормальний, - перехиливши стакан зробив висновок Петрович, - і не скупий.

Макс надпив лише половину, ніби перевіряючи, що ж налила у пляшку Євстахіївна.

- Я вже давно на векселі, тобто винен гроші за спиртне, - продовжував Петрович, - може тому і босий не платить. Скоріше за все Євстахіївна прямо у нього забирає мою зарплату.

- Так ти не бухай, - повчав Макс, - приведи себе у порядок і живи як люди.

- Ні, не поможе, - заперечив Петрович, -  це стан душі.

- Ясно. Не буду перечити. Кожен сам вибирає собі те життя, яке хоче, - резюмував Макс.

Після чергової чарки він вирішив все таки розпитати більше про Славіка.

- Давно ви зі Славіком друзі?

- Є трохи. Я теж з цього району.

- Разом росли? – продовжував розпитувати Макс.

- Ні, він старший. Дивись, це тільки ти називаєш його Славік, а ми всі кличем Феодосійовичем.

- При нашій першій зустрічі він сам себе так назвав, - пояснив хлопець, - бачу він тут у вас авторитет.

- Ну авторитет не авторитет, а голову має.

- До лотереї, - підсумував Макс.

Він налив знову і Петрович сильно видихнувши випив до дна. За тим акуратно відірвав два грона винограду і швидко вкинув їх до рота. Щоб підтримувати розмову Макс і собі трохи пригубив спиртного і теж закусив виноградом.

- То я не зрозумів – він вгадує цифри, чи має якусь систему? – питав далі хлопець.