Читати книгу - "Життя і смерть вчителя Пришелепка, Микола Білоус"

В центрі стратегічних досліджень були певні: вони на порозі грандіозного відкриття. Варто лише скрупульозно, до найменших дрібниць вивчити цього невідомого Пришелепка. Дізнатися, яким чином йому це вдається робити. А далі, детально дослідити материнський плід. Не виключено, що в такий спосіб в недалекому майбутньому можна буде тисячами продукувати універсальних солдат: справжніх бойових машин – не чутливих до болю і жалю. А коли, разом з енергетичним посилом на запліднення, передавати готову енергетичну матрицю – окрім основних характерних рис універсального воїна, можна навіть формувати його вузьку військову спеціалізацію. Іншого шляху для ведення довготривалої війни з барбаросівцямив керівництва Нового Барбадосу не було. Про це і йшлося в доповідній, поданій науковими експертами верховному. Адже кількість репродуктивних чоловіків, здатних тримати зброю в руках, танула на очах. Окрім того, кожен з них був із живими мізками в голові й людським серцем у грудях. А значить, схильний мислити та аналізувати і в будь-який момент виявити непокору системі.

Нарешті допит закінчився. Оперативники щось старанно занотовували на паперах. У кімнаті зависла глуха тривожна тиша. То був специфічний, давно опрацьований оперативний хід. Перш, як задати основне, вузлове питання, робилася несподівана пауза в розмові. Котра підсвідомо створювала в душі відповідача дискомфорт. Тоді навіть досвідчені злочинці, що вміло стежать за своїми відповідями для протоколу, гублять на певний час впевненість і психічну рівновагу. У Віталіни Миколаївної від напруження пересохло в роті: «Я все сказала, – думала жінка, – що їм потрібно ще? Чому мовчать?»

- Ви патріотка, Віталіно Миколаївна? – неочікувано обізвався один з оперативників і, відірвавши погляд від паперів, нахабно зиркнув жінці у очі.

- Так, – механічно пролепетала пересохлим язиком медсестра.

- Вірна своєму патріотичному обов’язку перед державою?

- Так…

- Готова і тіло, і душу покласти?…

- Так…

- А якщо держава попрохає вас передати свій материнський плід в інтересах науки, погодитесь?

В розмові знову зависла пауза. Тиша в кімнаті зависла, натяглася, немов струна, готова ось-ось обірватись. Віталіна Миколаївна розгубилась. Збентежено повела очима в сторону чоловіка, Сергія Михайловича, не знаючи, що відповісти.

- Я… Я… – через силу видушила з себе, – таке сама не вирішую… Знаєте, я одружена жінка. А жінка, як нитка за голкою, йде за своїм чоловіком. Що він скаже – так і буде.

«Молодець, – промайнуло в голові бізнесмена Сергія Михайловича, – дарма боявся…»

- Тоді підпишіть ось тут, – оперативник подав протокол допиту Віталіні Миколаївні, – «з моїх слів записано вірно» і розпишіться. Можете бути вільні. А ми поспілкуємось із Сергієм Михайловичем. Так, колего, – звернувся до свого напарника.

- Авжеж, – відповів той. Мовчки піднявся з крісла, провів Віталіну Миколаївну в кухню й повернувся назад до вітальні, щільно причинивши за собою двері. Вимкнув відеокамеру, ще раз професійним, уважним поглядом обдивився довкола по кімнаті.

- Ви присядьте до столу, пане Сергію, – чемно звернувся до господаря. – Для довірливої та відвертої розмови. Справи державної ваги потребують важливої уваги. Скажіть, на яку подяку від держави за свій патріотичний вчинок ви розраховуєте у випадку добровільної передачі материнського плоду вашою дружиною для науки?

Сергій Михайлович довго чекав цього питання. Тому, вдавано повагавшись, випалив:

- Враховуючи весь ризик для здоров’я моєї коханої дружини та моральний і духовний дискомфорт у сім’ї, тисяч на двадцять…

- Двадцять чого? – оперативники переглянулися між собою.

- Ну… Ну… Американських рублів…

- Зрозуміло, пане Сергію. Ви, як законопослушний громадянин і взірцевий сім’янин маєте на це повне моральне право. Тим паче, коли це стосується вашої коханої дружини, про яку думаєте і вдень, і вночі – що на роботі, що на рибалці. Чи не так?

- А так, – промовив Сергій Михайлович.

- Особливо минулих вихідних, – правда, пане Сергію? – продовжував оперативник. – Гарно клювало? І рибки були, мов золото?

У Сергія Михайловича раптом спина покрилася холодним потом, футболка під світром прилипла до тіла. «Їм відомо, що минулої неділі я весь день казився з дівчатками у «сауні для справжніх чоловіків» – подумав чоловік і мовчки опустив очі у стіл перед собою. – Куди вони хилять, – крутилося в голові, – не хочуть платити чи збивають для себе комісійні?»

- Розуміємо вашу потребу в грошах. Адже магазинчик садово-городнього інвентарю не є тим бізнесом, що дає великі прибутки. Особливо у цей, нелегкий для держави, час. А наркотою чи зброєю ви не займаєтесь. Це відомо органам. Не помиляюся, пане Сергію?

«Наркота – це серйозно. Невже мій помічник, Вадим, що зранку й до вечора в «торчку», десь проколовся? – Знову затремтіло в голові Сергія Михайловича, – або я гратиму за їх правилами, або розмажуть, як кусок лайна… А можуть…»

- Еге ж, – похитав головою у відповідь.

- Тоді ця сума справді вам необхідна і влаштовує, – оперативник черкнув на кінчику паперу числа «двадцять мінус десять», підкресливши число «десять». Звичайно, готівкою. Плюс один рік податкових канікул для бізнесу.

- Приємно мати справу зі справжнім патріотом, – посміхнулися обоє оперативників. – Дякуємо за плідну співпрацю. Про наш візит нікому… І наостанок – вузлик для хорошої пам’яті. Так би мовити, «незабудка». Ще не позасинали, хлопці? – запитав у когось по телефону, – То заносьте, – і назвав номер квартири. За кілька хвилин двоє міцних чоловіків, що, напевне, увесь цей час дрімали в машині біля входу в будинок, занесли до квартири й поставили біля дверей мішок борошна та два картонні ящики консервів.

«Борошно кісткове, делікатне, вищого ґатунку. Ароматизоване та збагачене сухими дрібноперемеленимиличинками хруща травневого»: ЗАТ «Млинок», – прочитав Сергій Михайлович на мішку.