Читати книгу - "Трохи більше ніж колишні, Вайлет Альвіно"

Ніч не принесла мені жодного рішення. Подруги все ще не було вдома, тож я відволікалася як могла, намагаючись не думати, але все одно раз за разом поверталася до тих самих думок.

"Що мені робити?"

"Чи він мені подобається?"

"Чи можу я йому довіряти?"

"А він більше не зникне?"

"Чому я взагалі про це думаю, адже це – давно забуте минуле?"

Я ставила собі всі ці – й ще багато інших – запитань, не маючи відповіді на жодне. Намагалася переконати себе забути про все це й просто відпустити, але й це не виходило. Тому ніч видалася просто жахливою. Власне, як і наступний день. І наступна ніч.

Ранок понеділка був важким. Я зовсім не була налаштована на роботу. Змучена, невиспана… Але вибору не було. Єдине, про що я сьогодні мріяла, – не бачити Максима. Хоч би один цей день. Я дуже сподівалася, що він дасть мені трохи часу й простору…

Звісно моїм мріям не судилося збутися.

Більше того, він був першим кого я побачила на роботі. Максим вирішив, що буде хорошою ідеєю зустріти мене біля ліфта.

Я вийшла з ліфта й застигла…

Стоїть. У гарному костюмі, як завжди, бадьорий і привітний. На обличчі широченна посмішка, а в руці кава з моєї улюбленої кав'ярні.

– Алісо… Миколаївно, я взяв вам кави. Бажаєте?

Пауза.

Скажу відверто: дивилася я на нього, як баран на нові ворота.

Він просто не вписувався у картину цього сірого світу. Я переводила погляд із його руки, що тримала каву, на його обличчя – і назад. І так кілька разів по колу.

Коли ж нарешті помітила, що на нас уже трохи косо дивляться колеги, вирішила, що час це закінчувати.

– Дякую, – взяла каву й пішла.

"Дивно… І навіщо стояв там? І ця кава? Невже зовсім не переживає, що я йому відмовлю?"

Навіть трохи образитися захотілося.

Але я відкинула ці дитячі емоції й пішла до свого робочого місця. Вирішила, що просто ігноруватиму його сьогодні і по можливості уникатиму. Все ж таки він тут не працював, і йому не було ніякого сенсу проводити в компанії цілий день. Ха... якби не так! Максим вирішив попрацювати сьогодні з нашого офісу, а Арсен Михайлович був тільки радий допомогти улюбленому клієнту. І звісно місце йому виділили... зовсім неподалік від мене.

Те, що він кидав на мене дивні погляди… Це я ще могла терпіти.

Те, що він відчиняв мені двері, подавав усе, що впало… й не впало… Це теж можна було витерпіти.

Але те, що він буквально ходив за мною всюди, просто всюди, де тільки міг, – це вже було занадто.

Близько обідньої перерви я не витримала, затягнула його в закуток і притиснула до стіни.

– Ромашко… може, не тут? Все-таки ми на роботі, – грайливо сказав він, широко посміхаючись, ніби справді сподіваючись, що я тут його… зажиматиму.

Не витримала – стукнула його по нозі.

– Ай! За що?

– Ти сам не знаєш?

– Ні, – і очі такі чесні-чесні… Але ж знаю, що обманює. Та грати в його ігри я не збиралася, тому вирішила доступно пояснити, де він не правий.

– Перестань за мною ходити, – проричала йому в обличчя.

– Не можу, – його обличчя миттєво стало серйозним.

– Як це – не можеш?

– Не можу… – грайливість знову повернулася в його очі. – Дуже боюся, що ти від мене втечеш. От якби ти погодилася хоча б спробувати, я б уже так не боявся.

– Ррр… – я натурально заричала.

– Ромашко…

– Що?

А через мить це вже не він був притиснутий до стіни, а я… Причому обличчям до стіни, а Максим притискався ззаду, міцно тримаючи мої руки.

Щось було в цій позі… Щось шалене й збуджуюче. Я дуже давно не відчувала такого.

– Твоє дихання збилося…

– Це тому, що я зла, – збрехала я.

– Я знаю. Вибач. Бути серйозним не спрацювало, тому я вирішив додати трохи грайливості в наші стосунки. Просто хочу показати тобі, яким я можу бути…

Захват ніби послабився, але він усе одно тримався надто близько, викликаючи поколювання по всьому тілу.

– Так… і пристрасним теж…

Він зовсім легенько торкнувся моєї шиї губами – й швидко відступив. А я ледь стрималася, щоб не запротестувати. Але стрималася. Я молодець.

Зробила кілька глибоких вдихів і розвернулася до Максима.

– Більше… так не роби.

– Буду, – потиснув він плечима, наче це якась дрібниця.

– Що?

– Зараз я це зробив, аби перевірити: є в мене бодай шанс чи ні. Якби я тобі не подобався, твоя реакція була б зовсім іншою. І скажу чесно: я цього боявся, але був готовий відступити. Та ти…

Та я повелася саме так, як він мріяв. Розтанула біля нього, наче шматочок масла на пательні. Ну, може, не зовсім розтанула, але точно не була байдужою й неприступною.