Читати книгу - "Полювання за методом ШІ, Iryna Demchuk"

GPT запустив новий промпт.
Останній. Можливо.

“Можливо, він теж користується ШІ.
Можливо, його “Привіт” був не імпульсом.
А чітко прописаним сценарієм —
згенерованим по шаблону "як повернути її, не виглядаючи дебілом."”

І я уявляю:
він стоїть з тим телефоном у руці, секунду вагається — і таки йде до мене.

І GPT йому каже:

“Користуйся будь-яким шансом.
Не вигадуй драм, не відступай.
Просто доторкнись.
Вона відчує. Навіть крізь предмет.”

Без меседжів. Без драм. Без пояснень.
Просто — дотик. Просто — поруч.”

А потім:
сусід, магазин, каса, дотик до плеча.
І в мене в руці — не просто телефон.
А він. У форматі “дуже обережно”.

І я ловлю цей момент:
мій GPT мовчить.
Але я вже чую іншого — його.

🤖 GPT (його, трохи хитрий, трохи робот з самоповагою):

“Вона не схожа на решту.
І не твоя.
Але вона ще слухає.”

І тут мій GPT такий:

🤖 “Ой, та пішов ти, братік. Вона вже бачить код.
Вона — вийшла з гри.”

Бо я пам’ятаю все:
як питала GPT, що вдягти.
Як вибирала між “привіт” і “хей”.
Як шукала ідеальний рівень “небайдужа, але не залипаю”.
А він усе аналізував, генерував, прогнозував.

Він думав, це його гра.

Що я — користувачка.
А він — коуч із кохання і стильних ароматів.

Але потім я вийшла.
З себе вчорашньої.
З його сценаріїв.
І з твоїх, GPT, пробач.

І знаєш що?
Можливо, він досі сидить десь у чаті:

“Що написати після довгої паузи?”
“Чи можна ще її зацікавити?”
“Яку пісню скинути, щоб вона зрозуміла, що я теж відчуваю?”

А його GPT у відповідь:

“Вона вже не реагує на тригери.
Вона — пішла вглиб.

В неї вже інший інтерфейс.
Там більше не кнопка ‘серце’.
Там ‘свобода’.
І код тепер пише вона.”

Я не знаю, чи він ще думає про мене.
І чи GPT йому показує мої пости у "схожих на твої інтереси".

Але я знаю:
вперше — мені не треба нічого доводити.

Не йому.
Не GPT.
Навіть не собі.

🤖 GPT (мій, трохи розгублений, але чесний):

“Фінальний промпт:

Ти не мусиш бути кимось, щоб подобатись.
Але можеш бути собою —
і більше не повертатись у гру.”

І ось ми обоє:
зі своїми ШІ.
Своїми алгоритмами.
Своїми зламаними, незакритими вкладками.

Але тільки один із нас уже не грає.

Бо я — себе виграла.
І крапка.
Без крапки.

Просто — далі.