Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Шляхи свободи. Відстрочення 📚 - Українською

Читати книгу - "Шляхи свободи. Відстрочення"

274
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шляхи свободи. Відстрочення" автора Жан-Поль Сартр. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 118
Перейти на сторінку:
— сказала стара. — У Ламбенового сина, це останній будинок по дорозі до Бідасса.

— Знаю я, — сказала Марсель.

Стара обернулася до Даніеля і посварилася на нього пальцем.

— Ой, пане, треба бути люб'язним зі своєю дамою, о такій порі все може статися.

Марсель усміхнулася.

— Та він люб'язний, — сказала вона. — Це я захотіла помандрувати пішки.

Вона простягнула руку й погладила дитину по голові. Діти почали цікавити її тижнів зо два тому, якось несподівано воно сталося. Вона нюхала й обмацувала їх, коли вони опинялися біля неї на відстані простягнутої руки.

— Це наш онук?

— Це малюк моєї небоги. Йому вже скоро буде чотири роки.

— Гарний хлопчина, — сказала Марсель.

— Коли слухається. — Стара тихо поспиталася: — У вас буде хлопчик?

— Ой, — сказала Марсель, — мені хотілося б хлопчика.

Стара засміялася.

— Треба щоранку молитися святій Марґериті.

Запала цілковита тиша, в якій стадами пролітали янголи. Всі погляди були спрямовані на Даніеля. Він сперся на свого ціпка і, прибравши скромного та мужнього вигляду, опустив повіки.

— Я ще раз потурбую вас, пані, — лагідно сказав він. — Чи можна попросити у вас чашку молока для моєї дружини? — Він обернувся до Марсель. — Вип'єте чашку молока?

— Зараз принесу вам, — сказала стара. Вона подалася на кухню.

— Ідіть-но сядьте біля мене, — сказала Марсель.

Він сів.

— Ви такий уважний! — беручи його за руку, сказала вона.

Він усміхнувся. Вона дивилася на нього з якимсь несамовитим виразом, а він знай усміхався, насилу тамуючи позіх, що мало не до вух роздирав його рота. Він думав: «Не можна виглядати аж настільки вагітною». Вона геть упріла, вигляд у неї був якийсь гарячковий, запахи плавали докруги, неначе водорості у воді; Даніель бачив зелено-червонясте мерехтіння кущів за перекладиною; запах листя переповнював його ніздрі й рота. Ще два тижні. Два зелені мерехтливі тижні, два тижні села. Він ненавидів село. Вогкий палець пробіг по його руці, він був хибкий, мов гілка, яку гойдає вітром. Він опустив очі й побачив палець. Той був білий, трохи пухкий, на ньому була обручка. «Вона обожнює мене», — подумав Даніель. Обожнюваний. І вдень, і вночі, мов живі пахощі лук, спливало на нього це смиренне і вкрадливе обожнювання. Він приплющив повіки, й обожнювання Марсель зіллялося з шелестом листя, з сопухом гною і пахощами еспарцету.

— Про що ви думаєте? — поспиталася Марсель.

— Про війну, — відказав Даніель.

Стара принесла чашку пінявого молока. Марсель взяла її до рук і почала пити довгими ковтками. Її верхня губа глибоко занурилася в білий плин і вхлинала його з легеньким сьорбанням. Молоко співало, плинучи їй у горло.

— Воно таке добре, — зітхнувши, сказала вона. На верхній губі в неї утворилися білі вуса.

Стара дивилася на неї з добротливим виглядом.

— Незбиране молоко, ось що треба для майбутньої дитини, — сказала вона. Обидві засміялись, як жінка з жінкою, і Марсель підвелася, спираючись об стіну.

— Я начебто добре відпочила, — сказала вона Даніелеві. — Ходімо, якщо ви не проти.

— До побачення, пані, — сказав Даніель, тицяючи у долоню старій грошову банкноту. — Красненько дякуємо вам за люб'язну гостину.

— Спасибі, пані, — інтимно усміхнувшись, сказала Марсель.

— Бувайте здорові, — відказала стара. — Та назад уже поволеньки йдіть.

Даніель підняв перекладину і підтримав Марсель: вона спіткнулася об каменюку й заточилася.

— Ой! — зойкнула віддалеки стара.

— Візьміть мене під руку, — звелів Даніель.

— Я така незграба, — знітившись, мовила Марсель.

Вона взяла його під руку: він відчув її коло себе, гарячу й опасисту; йому подумалося: «І Матьє міг хотіти оце!»

— Дивіться ж, — сказав він, — ідіть маленькими кроками.

Похмурі паркани. Тиша. Лани. Чорна стяга сосен на обрії. Тяжкою повільною ходою люди верталися на свої ферми; вони сядуть за довгим столом і, не кажучи й слова, сьорбатимуть свій суп. Дорогу перейшло стадо корів. Одна з них наполохалася і, вибрикуючи, побігла клусом. Марсель притислася до Даніеля.

— Уявіть собі, я боюся корів, — тихенько сказала вона.

Даніель ніжно стиснув їй руку. «Іди ти під три чорти», — подумав він. Вона глибоко зітхнула й замовкла. Він скоса глянув на неї й побачив, що очі її затуманилися, посмішка зробилася сонна, на лиці з'явився блаженний вираз. «Готово! — задоволено подумав він. — Вона попливла». Таке часом находило на неї, коли в череві починала ворушитися дитина або ж коли вона дізнавала якогось незнаного відчуття; вона тоді почувалася плинною і млосною, мов той Чумацький Шлях. Так чи так, а він вигравав на цьому п'ять хвилин. Йому подумалося: «Я йду селом, он простують корови, ця гладка молодиця — моя дружина». Він мало не зареготався: за своє життя йому не доводилося бачити стільки худоби. Ти сам цього хотів! Сам цього хотів! Кожнісінького божого дня ти хотів катастрофи, що ж, її тобі подано. Вони йшли поволеньки, наче двоє закоханих, узявшись попідруки, і довкруг них дзижчали мухи. Якийсь дідуган, що стояв, спершись на заступа, край свого поля, провів їх поглядом і посміхнувся. Даніель зненацька відчув, що обличчя його зашарілося. І якраз цієї миті Марсель вийшла зі стану заціпеніння.

— А ви вірите в те, що буде війна? — раптом запитала вона.

Її рухи втратили свою напасливу напруженість, вони зробилися мляві й розслаблені. Проте голос її так і залишився різкий і розсудливий. Даніель зиркнув на лани. Лани чого? Він не міг відрізнити кукурудзяний лан від бурякового поля. І почув, як Марсель перепитала:

— То ви вірите в це?

І йому подумалося: «Ото якби настала війна!» Вона лишилася б удовою. Вдовою з дитиною і готівкою в шістсот тисяч франків. Не рахуючи спогадів про незрівнянного чоловіка: чого б іще могла вона бажати? Охоплений цим бажанням, він різко зупинився, стиснув голівку свого ціпка й подумав: «Господе, зроби так, щоб настала війна!» Шалена блискавиця, котра на клапті рознесе цей спокій, догори коренем переверне ці села, пориє вирвами ці лани, збурить ці плоскі й одноманітні рівнини так, що вони будуть скидатися на бурхливе, війна, виполонення людей доброї волі, побиття младенців. Та вони роздеруть цей безхмарний небосхил власними руками. Як будуть вони ненавидіти одне одного! Як будуть вони боятися! І як трепетатиму я від утіхи в цьому океані ненависти. Марсель подивовано глянула на нього. Йому захотілося розреготатися.

— Ні. Не вірю.

Дітлахи на шляху, їхні пронизливі й безневинні голосочки, їхній сміх. Мир. Сонце мигтить на огорожах як і вчора, як і завтра мерехтітиме; на закруті дороги з'явилася дзвіниця Пейреорада. Все в цьому світі мало свій запах, свою вечірню тінь, довгу і бліду, своє особливе майбуття. І сума всіх цих майбуттів — мир: можна відчути

1 ... 11 12 13 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхи свободи. Відстрочення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шляхи свободи. Відстрочення"