Читати книгу - "Діви ночі. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ярко запалив цигарку і продовжив:
— Скажу по правді, я мав до тебе недовіру. Думав, що ти такий самий негідник, як і всі решта. Тепер бачу, що помилився. Тебе цікавить Дзвінка. Так?
— Так.
— Тоді ми з тобою союзники. Я хочу вибратися з цього багна. По-доброму мене ніхто не відпустить. Але й пришити не просто. Я маю деякі речі, якими можна застрахати будь-кого.
— Вони ж напевно здогадуються про твій компромат.
— Звичайно. Це мене й тримає ще при житті. Інакше б мене давно позбулися.
— А як у тебе з наркотиками?
— Невже ти ще не здогадався, що це дурниця? Я навмисне запустив цю бздуру, а вони повірили.
— То ти навіть маріхуани не смалиш?
— Ніколи в житті.
— Навіщо ж ти вигадав цю історію?
— Спочатку я думав, що це буде зручною причиною, щоб мене вигнали з роботи. Але тепер бачу, що вони вирішили вчепитися в мене, як кліщі. Однак гра під наркомана мені вигідна. Сьогодні вранці я вдав, що маю жахливий облом. І фрау дала мені маріхуану зате, що я обшукаю твою кімнату. Це вже не вперше мене купують за цигарку. Як бачиш, цього разу маємо вигоду обоє. Коли б обшукала вона, добром би це не скінчилось. Мені це вигідно, бо я бачу, що можу тобі довіряти. Ти дилетант, для тебе все це лише захоплюючі пригоди, які ти потім опишеш. А ці люди здатні на все. Ти це усвідомлюєш?
— Я до них не маю жодного сентименту.
— От і прекрасно. У нас із тобою тепер є спільна світла мета — зруйнувати їх дощенту. Бо лише тоді я зможу цілим і неушкодженим випорснути з їхніх мацаків, а ти здобудеш свою Дзвінку. Ну як? Кльово я все розклав?
— Нормально. Але як ти хочеш їх зруйнувати?
— Розумієш, є одна компанія, яка б охоче перехопила цей бізнес. Вони тільки й чекають слушної можливості, і от я, уважно вивчаючи твій рукопис, натрапляю на знайомі імена. Я просто в захваті від твоєї наївності! Ти навіть не подумав, що імена варто змінити!
— Я писав для себе, а не для друку. А коли буду друкувати, то дещо зміню.
— Ну, це ти, дорогенький, ще не скоро видрукуєш. Хіба де на Заході. Але, як ти гадаєш, кого я зустрів у твоїй повісті?
— Важко сказати. Шиньйона? Його всі знають.
— Та ну — Шиньйон! Лушпайка! От Франьо — це фігура!
— О-о! Не кажи мені тільки, що ви з ним нерозлучні друзі! — скривився я.
— Знаю, що в тебе нема підстав, аби його палко любити. Але є одне святе правило: ворог нашого ворога — наш друг!
— Себто Франьо — це наш друг?
— Ти мудрієш на очах! Франьо якраз і належить до тієї компанії, що спить і бачить, як фірма пана Ромка злітає в небеса.
— Чому ж вони її ще досі не висадили в повітря?
— Брак динаміту. Але ми їм запропонуємо цей динаміт. Розумієш?
— Не розумію.
— Ну, це ж елементарно! Ти знаходиш Франя і повідомляєш, що в тебе є одна касета. На цій касеті увічнено сексуальні подвиги відомих діячів місцевого масштабу. Досить лише Франьові натякнути цим діячам про існування подібної касети, як від Романа і його фірми лишиться саме мокре місце. А тим часом увесь бізнес перейде в руки іншої компанії.
Я хвильку подумав і побачив, що цей план не є аж такий ідеальний.
— Ярку, ти, мабуть, знаєш, що пан Роман так само не з порожніми руками. Він же має свій власний динаміт.
— Має. Це я сам його ним і забезпечив. Я знімав оргії, а потім робив копії — для себе і для шефа. Звичайно, я вибирав тільки найцікавіше. Все це вмістилося на одній тригодинній касеті, яку він зберігає тут. Отже, коли сюди примчить міліція, зробить обшук і її знайде, йому капут. І не тільки йому. А тут поселяться нові люди.
— Ти знаєш, де ця касета?
— Цього я не знаю. Шеф її береже, як козирну карту. Коли запахне смаленим, то забезпечить де-небудь в іншому місці: мовляв, якщо з ним щось станеться, касета потрапить в КГБ чи ще куди. А поки все спокійно, вона лежить собі любесенько і чекає своєї пори.
— Чому ти сам досі не зустрівся з Франьом?
— Е ні, сам на сам я не маю бажання такі справи налагоджувати. Крім того, він подумає, що пан Роман мене навмисне підіслав для якоїсь провокації. Ти людина збоку, він тебе не буде остерігатися. До того ж, судячи з твого опису, він мусить тебе мати за лопуха.
Я пропустив повз вуха його репліку і спитав:
— Скільки всього касет?
— Існує дві касети. Одна в шефа, а друга в мене. Ну, то як — згода?
— Добре. Я розшукаю Франя. Хоча після тієї історії він мені не дуже довірятиме. Можливо, запідозрить, що я хочу помститися.
— Для початку передаси йому п’ятнадцятихвилинну касету. Так би мовити, для реклами. Тоді він вже з гачка не зірветься.
VII
— Де ти пропав? — спитала Дзвінка, коли я зайшов до хати.
Обід уже чекав на столі.
— Романа ще не було?
— Ні.
— Нас ніхто не підслухає?
— Не бійся. Служниця пішла до церкви. Ми самі.
Я розповів за обідом про свою розмову з Ярком.
— Ти думаєш, ця затія вдасться? — спитала вона.
— Треба спробувати. Що мені робити з рукописом?
— Дай мені. Я хутенько прочитаю і спалю, добре? — Вона наблизилась до мене, пригорнулася і прошепотіла:
— Я маю для тебе сюрприз.
— Який?
— Коли я тобі розповім, то він уже не буде сюрпризом. Наберися терпцю, скоро побачиш. Якщо нам усе вдасться…
Вона не докінчила, коло будинку пригальмувало авто. Дзвінка визирнула у вікно.
— Твій чоловік? — спитав я.
— Ні, фрау Ольга. Йде до нас. Не забудь, що ми на «ви».
Фрау Ольга мала на собі чорний в смужку костюм. Виглядала на дуже поважну особу, навіть волосся вже не спадало грайливо на плечі, а було укладене в сувору зачіску.
— Добрий день, мої любі, смачного. Я за паном Юрком.
— Десь маємо їхати? — спитав я.
— Так. І то вже. Але мусите вдягнути свій новий костюм. І все решта. Пана Романа ще не було?
— Напевно, під вечір буде, — відказала Дзвінка.
Я подався у свою кімнату і за кілька хвилин об’явився перед обома жінками у всій своїй красі.
— О, то я розумію! — сказала фрау. — Хлоп вбраний, як до шлюбу!
— А що, маєте таку поважну справу? — спитала Дзвінка.
— Їдемо в дитячий будинок, — багатозначно відказала фрау. — Нас там
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Діви ночі. Книга друга», після закриття браузера.