Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Блукаюча у часі 📚 - Українською

Читати книгу - "Блукаюча у часі"

232
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Блукаюча у часі" автора Ява. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 39
Перейти на сторінку:
Пристрасть — це ніби міцний, солодкий напій, який ти п’єш. Він штурмує, пече, п’янить твоє тіло і ти готовий до всього, будь — коли, будь — де. Забезпечити свої інстинкти, вгамувати тваринну спрагу — ось мета пристрасті, зруйнувати здоровий глузд. Рушійною силою вона пройде по всьому твоєму тілу від п’ят до голови, поки божевільним вихором не поглине повністю. Кров закипить у жилах, і це не лише вислів. Чи відчували ви, як гаряча кров біжіть під шкірою, як вона ніби кипить? Руки починають тремтіти, а потім і все тіло охоплює одним єдиним імпульсом? Ти ніби в гарячці, ніби ось — ось помреш, якщо не задовольниш потреби пристрасті?! Коли ж хміль проходить, ти розумієш, що взагалі — то, ти б собі такого не дозволив? Але як п’янко і приємно було в полоні Пані Пристрасті?

Панувала осінь. Ми жили звичайним буденним життям. Моніка не перебільшила, коли сказала, що університет має доволі жорсткі правила у навчанні та поведінці. Заняття були виснажливими, потребували багато концентрації та часу. Після них, ми ще мали факультативи. Частину ночі проводили в бібліотеці, готуючи завдання. За наші пригоди на свято Юрія, ми були покарані. Тепер, після важких лекцій і практичних занять, я прибирала в їдальні. Моніка на кухні. Це було принизливо. Звісно, найшлося з десяток доброзичливих дівуль, які зло жартували з нас. Взагалі, в університеті з’явився осередок «гнильця». Він складався із пихатих першокурсників. Очолювала їх Альбіна. Худорлява, довгонога краля.

— Сіточка не жме? — Цілий стіл вибухнув гоготом. Я протирала останні столи, коли компанія Альбіни зайшла в їдальню. На мені й справді була сітка для волосся. Я придуркувато посміхнулася і не знала, що їй на це відповісти. Мені тут відпрацьовувати цілий семестр. До дратівливих жартів, я вже майже звикла.

— Тобі, я маю надію, мозок не жме? — Із кухню вийшла Моніка. Очі блищали вогнем. Вираз обличчя навісний. (Просто вона не спала вже декілька діб нормально). Альбіна перестала сміятися й оцінюючи дивилася на Моніку. Всі її посіпаки чекали продовження, але Альбіна не хотіла зчепитися із донькою директорки. Говорили, що Моніка буває нестриманою. Дівчина закусила губу від жалю: «Підемо кудись, де не тхне». Хлопці та дівчата гуртом висипалися за двері. Моніка мовчки повернулася на кухню і закинула ганчірку.

— Піду до кав'ярні. Ти зі мною? — Спитала я в подруги.

— Ні, я маю ще купу зробити завдань.

— Тоді я пішла, якщо набридне, приходь.

— Ок. Але я вдруге не хочу вчитися на першому курсі. І тобі не раджу. — Я одягла куртку, накинула на плече рюкзак і вийшла. На вулиці вже панував листопад. Кожен місяць осені пахнув для мене особливо. Вересень — червоним теплом, жовтень — помаранчевим соком, а от листопад мав відчуття ковдри у велику червоно-білу клітинку та аромату чаю. Перебуваючи тут вже деякий час, я не могла не відмітити красу цього місця, парк був дивовижний! Яких тільки тут не було дерев. За парком дивилися декілька людей, вони чистили його, пестили кожну рослину, обожнювали своє творіння. Залюбки я робила коло, коли йшла до гуртожитку, щоб довше йти. Запах осені наповнив повітря. Різнобарвне листя прикрашали дерева. Була одна алея, яка дуже мені подобалася. Я гуляла тут, коли хотіла усамітнитися. Величезні дуби сторожили її, і мовчазні, завжди сповнені печалі, статуї. Їх я нарахувала дев’ять. Вони зображали жінок у різні моменти розпачу: одна стояла на колінах і простирала руки до неба; інша закрила обличчя руками; третя з відразою дивилася на свої руки які, як мені здалося були ніби у крові; четверта вхопила себе за горло, ніби намагалася видерти з нього щось; п’ята встромила собі ножа у груди; шоста застигла в молитовній позі; сьома — прикривала свою оголену красу; восьма — схопилась за голову і ніби кричала від відчаю і врешті дев’ята — моя улюблена, вона просто стояла схрестивши руки на грудях і дивилась кудись у далечінь. Її обличчя покривала вуаль. Вона була зроблена із сурми, як мені пояснили. Таке сумне обличчя, наче туга по комусь, який давно пішов з життя. В ногах її лежала книга. Вправний митець зробив аутентичні скульптури, які оживали та розповідали кожна свою історію. Але зараз мені не хотілося туди йти, вже було темно і дуже холодно. В кав’ярні я побачила за одним зі столів Марка з Павлом. Павло — сусід Марка по кімнаті. Так склалося, що ми подружилися. Марк все ще був мені небайдужий, але я намагалася не подавати виду. Павло ж, навпроти, дуже мені подобався. Ми могли годинами сміятися і розказувати один одному найпотаємніші секрети. Навіть Моніка іноді ревнувала. Вона казала, що Павло моя «найліпша подружка». Проте, це так. Нам було легко один з одним. Щодо відносин Моніки й Марка, то вони залишалися напруженими. Ми гуляли, спілкувалися, жартували, але іноді він затримував на ній свій погляд довше, ніж було потрібно. Вона ж поводила себе природно, а іноді надміру люб’язно. Павло весело помахав мені рукою.

— Ната! — Так він мене називав. — Йди — но сюди. Допоможи пожвавити цього похмуру! — Марк в’яло посміхнувся.

— Ти сама?

— Так, Моніка робить завдання. Ти ж знаєш її ситуацію, на неї зараз особливо напосіли викладачі та мати…

— Так — так. Як завжди. — Марк і відчував полегшення, що Моніки не було, і в той самий час жадав, щоб вона була поруч. Ця дівчина — його особистий наркотик. Він відчував біль поряд з нею, він відчував відчай без неї. І що з цього було найболючіше — він і сам не міг відповісти. Марк все ще плекав надію, що вона розтане. Моніка весь час вислизала з його рук, треба діяти, хоча порядком йому вже набридло постійно це робити. Але саме цим вона його й приваблювала, ох ця пристрасть. Чи може з його боку це і було щире кохання?

— А ти, що ж не вчишся? — Спитав він.

— Набридло.

— От і молодець. А вона сама?

— Не зрозуміла?

— Моніка сама зараз чи з кимось?

— Сама, я ж казала — займається. — Ну навіщо він задає мені такі питання, виказує тим самим свої почуття до неї. Невже не розуміє, що

1 ... 11 12 13 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блукаюча у часі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Блукаюча у часі"