Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Дівчата зрізають коси. Книга спогадів 📚 - Українською

Читати книгу - "Дівчата зрізають коси. Книга спогадів"

287
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дівчата зрізають коси. Книга спогадів" автора Євгенія Подібна. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 75
Перейти на сторінку:
Володимир Марецький, настоятель церкви Московського патріархату с. Райгородка Луганської області. Хлопці узяли полонених козачків, кримських священиків у рясах, але з автоматами. Потім їх приїхало забрати СБУ. Ми тим часом почали думати, як назватися. Був серед нас чоловік — позивний «Мамка», — який назвав батальйон «Айдаром».

Потім приїхали до нас депутати — дивитися, що ми там робимо, що це за «бандугруповання» таке. Приїхав Луценко, я йому почала скаржитись, що в нас є проблеми, що не всі підпадають під мобілізацію: були старші за призовний вік, неповнолітні, люди, в яких колись давно була судимість. Він пообіцяв усе вирішити, але ніхто їх тоді так і не оформив. І ті діти, й ті афганці так і помирали неоформленими.

Усі почали тренуватися, на полігон їздити. А я все в штабі сиджу з паперами, і мене аж тіпає. 14 червня перша бойова операція — місто Щастя. Я підійшла до комбата (в мене бойової групи своєї тоді не було, але знала вже всіх) і прошу його: «Дайте мені наказ іти на Щастя». А він лиш посміхається. В мене тоді була серйозна з ним розмова, і він мене таки відпустив. Запитав лиш, із ким іду. Кажу: «Група «Чорні».

«Айдар» був тоді поділений на групи, і я знала, що в інші групи мене просто не взяли б. У командира «Чорних» це вже була четверта війна взагалі, а решта — здебільшого такі самі, як я, — новачки з нульовим досвідом. Прийшла я до них, кажу, що йду з ними на Щастя. Вони в шоці — як так? Кажу, нічого не знаю, наказ комбата. Одягла балаклаву і пішла. Ввечері ми зайшли на «Кемпінг» під Щастям. А потім був наказ іти вниз і захопити блокпост. Через те, що я була в балаклаві, багато хто не зрозумів, що між ними дівчина. Я була однією з двох дівчат, що брали участь у штурмі блокпоста, — я і Надя Савченко.

Я не вміла стріляти, але довелося вже у перший день. Не вміла розрядити автомат, тому від «Кемпінга» до блокпоста йшла, тримаючи його спрямованим угору, щоб випадково не вистрелити в побратима, який ішов переді мною. На «Кемпінгу» були вбиті бойовики. Ще, пам’ятаю, працювала наша авіація. З лісу якось вийшов на мене бойовик, метрів за два від мене, а я стою і не знаю, як у нього вистрілити… Добре, що ззаду підбіг побратим «Сухарик», який зробив це і мене врятував… Через те, що ти не можеш вистрелити, можуть убити твого побратима — ось коли прийшло це усвідомлення, що треба стріляти. Далі вже стало, як робота.



Потім був Металіст. Зранку мені подзвонив побратим Юра Крижберський, сказав, що в них іде бій, закінчується боєкомплект, назвав мені якусь адресу в Луганську, сказав, що вони у тій будівлі зараз. В них були поранені. Я не знала, що робити, куди їхати. Ми зібрали машину, звичайну «четвірку». Для мене не було місця, тож я сіла в багажник. Так ми доїхали до Щастя, а далі хлопці сказали, що це все, бо вони не знають, куди їхати. Ми пересіли в іншу машину, потім та машина знову зупинилась. І тоді я вже пішла пішки і таки добігла до своїх «Чорних».



Я тоді знала, що і Юра, і Надя Савченко, і ще шестеро побратимів — вони всі вже у полоні. Але була надія, що ми їх якось доженемо і відіб’ємо. Ну, і ми з «Чорними» пішли на штурм. Знову стали ланцюжком і йдемо. І так вийшло, що нашу групу під обстрілом від’єднало від інших, і ми потрапили в оточення. Нас було одинадцятеро, ми вели бій більше 45 хвилин. І ніхто не знав, чи ми живі взагалі, між нами була відстань метрів 800. У нас закінчувався боєкомплект. Тоді був мій перший убитий побратим, «Камаз» — він уже мертвий лежав біля мене… Вели бій, доки не завелась ворожа БМП і не почала обстріл. І так ми відійшли. Не знаю, як ми тоді лишилися живі. Я бігла, кричала, ми з побратимами падали, підіймали один одного. До того ж наші не знали, що ми живі, вони намагалися підійти, але не змогли. Їм сказали, що ми вже всі мертві. І наша артилерія почала бити по бойовиках і водночас по нас. До самого Металіста ми так і не дійшли і полонених побратимів визволити не змогли… Ми відступили.



Блокпост під Металістом ми взяли з другого разу. Був уже не такий бій. Вони розуміли, що ми будемо наступати знову, а в них були втрати серйозні. Нас тоді хоч і небагато було — 11 осіб, — але ми їм там шкоди трішечки наробили. Ми тримали цей блокпост до 5 вересня.



Після боїв під Металістом «Чорні» прийняли мене в групу остаточно. Потім були операції, розвідка. В мене був такий жарт, що кожного 17 числа по мені стріляє БМП. Спершу тоді, у червні, під час першої спроби штурму Металіста. Вдруге — 17 липня. Ми пішли в розвідку і зайшли в Луганськ. Вийшли ми тоді о 7-й ранку і повернулися, мабуть, аж опівночі. Дуже важка була операція — кілометрів, мабуть, 14 самої лише дороги. Ми йшли туди без пострілів, але вони нас таки помітили. І знову росіяни виїхали і почали стріляти з БМП. І ми по їхніх уже мінних полях вибиралися з того місця — інакше ніяк було. Це важко забути: зробила крок, наступила на землю — ага, жива. Ще крок — жива. Так і йшли.



Після Металіста були зачистки: Райгородка, Хрестове, Георгіївка, деблокування Луганського аеропорту, Лутугине, де в нас були просто страшні втрати. Там один з наших найкращих підрозділів загинув повністю

1 ... 11 12 13 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дівчата зрізають коси. Книга спогадів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дівчата зрізають коси. Книга спогадів"