Читати книгу - "Вибрані поезії"

мить єдину! Хоч на мить єдину відчуй мою душу; я — німа, всесвітня і втішати мушу…» Як утратять спокій тоді під землею ті мерці, що в лоні поховані нею! Як вони рвонуться до того проміння, захочуть злетіти до сяйної сині! Але надаремно, бо очей тих мертвих вже не відігріє проміння простерте. Даремно! Даремно! Надто важкі брами лежать понад тими мертвими кістками! Навалені в купи, зборені, негожі не зможуть піднятись зі старого ложа, не зможуть уздріти мандрівне світило, і ніхто не крикне: «Надай мені сили!..» Зі збірки
«Вохра»
(1925)
Я
Кохаючи, м’якою та сумною стаю я, і до мене небо лине, коли хтось інший володіє мною. Тоді я навіть м’якша від перини. Ніхто так рук не зацілує щиро, не згорнеться клубочком у замрії, вміститись в іншім тілі так не вміє. Людська душа — чутлива понадміру. Від ніжності вмирають мої очі, коли живі птахи крильми тріпочуть під пальцями ласкавими моїми. Слова я знаю чарівні й належні, і мовкну, коли місяць величезний понад ярами пропливає мимо. Слова до матері
Про визначні події питати я не стану, бо ти цього не скажеш; але, матусю мила, скажи, чи сяяв місяць, коли мене носила, над темрявою саду тоді безперестану? Коли в твоєму лоні латинському, палкому дрімаючи, я чула хрип моря зі світлиці, чи бачила ти простір, в якім пірнали птиці у темряві й світились у сяйві золотому? Адже я душу маю мрійливу, подорожню, вона летить у хмару безумну і тривожну, коли щербатий місяць здіймається у небо. Приємно, коли море курильниці розкриє й воркоче під моряцькі пісні про свої мрії, а велетенські птиці блукають без потреби.  Ти, що не будеш ніколи
В суботу поцілунок зміг ти дати, примхливий чоловік, сміливий, ніжний; солодким був цілунок дивовижний, а моє серце — вовченя крилате. Не вірю я, що то була посвята, ба навіть розумію, що трутизна, та я сп’яніла, бо вино те грізне, виграючи, взяло мене в лещата. Тепер я — жінка, завжди насторожі, ти — чоловік, жахливий і ворожий, і ти — потік, що ллється в річку кволу, бурхливішим стає із течією. Чиню я спротив, але є твоєю. А от моїм не будеш ти ніколи. Відповідь маркізи до маєтку Корнеля
Мене, митець великий, ви берете на кпини,