Читати книгу - "Вогненний водоспад, Юрій Павлович Сафронов"

— Очевидно, це автоматична куля-аналізатор, — висловив припущення Поляков. — Вона сортує знахідки. Думаю, що тут використано систему електронної пам’яті. Вона порівнює знахідку з усім, що було до неї. Непотрібне чи схоже відкидає, а нові екземпляри віддає в колекцію. Добре придумано! А як чітко працює!

В сусідній шафі краба підхопили чергові двопалі руки і швидко помістили в невеликий ящик. Минуло менше хвилини, і з ящика було вийнято акуратний кубик льоду, всередині якого був краб!

— Ого! Вони його живцем заморозили!

— Причому разом з тією водою, в якій його спіймали, — додав Поляков. — Тепер зрозуміло, чому акули-роботи обтягують плівкою свою здобич. Це дозволяє марсіянам вивчати не лише саму тварину, але й середовище, в якому вона жила.

— Така ж доля чекала й на нас… — здригнувся Берданов.

Зазирнувши до сусідньої шафи, професор Поляков був вражений:

— Оце так колекція!

На полицях шафи в суворому порядку були закріплені кубики льоду, всередині яких знаходились заморожені тварини і риби. Тут були і темні краби, й прозорі креветки, і черепашки. Кілька полиць займали кубики льоду з замороженими рибами. Крізь лід просвічували скумбрії, кефалі, морські скати, ставриди, зеленухи, голка-риба, морські коники, хамса та інші мешканці Чорного моря. При потребі ця шафа могла б умістити навіть і гігантську голубу акулу, якби вона водилася в Чорному морі.

— Молодці марсіяни! — вигукнув професор Поляков. — Скоро вони знатимуть про Чорне море не менше, ніж ми. В такому стані експонати можуть зберігатися сотні років. Поляков пройшов до наступної шафи, зазирнув у вічко і тут же відсахнувся. В холодній глибині шафи на сліпучо-білому столі лежало накрите напівпрозорим покривалом непорушне тіло Никодимова. його неприродно випростані руки й відкинута назад голова були нерухомі, ніс загострився, щоки позападали.

Поляков і Берданов ледве встигли роздивитись його, як стіл з тілом здригнувся й повільно опустився вниз, під підлогу. Зачинились білі стулки. Шафа спорожніла.

— Вони заморозили його як експонат!

— Так чому ж вони не заморозили і нас з вами?

— Можливо, їм потрібен всього лише один екземпляр, а може, наша черга просто не підійшла…

Берданов замислився.

— Тоді нам не обіцяє нічого хорошого зустріч з вашими марсіянами. В цьому відсіку холодильних шаф ми просто повмираємо з голоду, а потім вони перетворять нас на крижані мумії.

— Як врятувати Никодимова? — насупився Поляков.

Друзі обійшли відсік, заглядаючи в усі кутки. Берданов помітив двері, намацав збоку кнопку і натис її. Двері тихо відчинились.

— Професоре! Хутчій сюди! Вони забули відключити керування цими дверима.

Високі пульти керування, пофарбовані в сірий колір, стояли вздовж стін сусіднього приміщення. Від численних кольорових вогників, перемикачів, важільців і кнопок зарябіло в очах. Безшумно зачинились двері.

Інженер Берданов уважно роздивлявся пульти керування.

— Вам ці матові стекла не нагадують телевізійних екранів? Хотів би я знати, навіщо вони тут? — Він подивився на ряди кнопок і натиснув одну з них. Екран одразу ж спалахнув голубим світлом. Відтак на ньому з’явилось кольорове зображення хвостової частини ракетоплана.

— Що ви робите? — розсердився Поляков. — Один необережний рух — і ми злетимо в повітря!

Берданов розсміявся.

— Невже ви думаєте, що вони, здатні здійснити міжпланетний переліт, не змогли завбачити звичайного блокування на випадок неправильного ввімкнення кнопок? Запевняю вас, що це абсолютно немислимо з інженерної точки зору. Не думайте, що марсіяни менш обережні, ніж ми.

— Тоді натисніть другу кнопку!

На екрані з’явилось зображення носової частина ракетоплана. Гігантський, з великим вістрям, що виступало наперед, він нагадував казкового однорога. Ілюмінатори в його носовій частині світилися. Найпевніше, що там і знаходились марсіяни.

— Дивіться… — прошепотів Берданов, не зводячи очей з екрана.

До носової частини ракетоплана наблизилось шість постатей у скафандрах. Вони тягли за собою мережу, наповнену здобиччю.

Біля гострого носа ракетоплана розчинились двері. Один по одному господарі ракетоплана перебралися всередину корабля.

— Помітили? В них по дві ноги й руки, — сказав Поляков. — Бачили?

— Я-то бачив, але й вони бачили, що ми стежимо за ними, — озвався Берданов. — Адже ми з пульта керування включили прожектори ракетоплана.

— Очевидно, за допомогою цих кнопок ми можемо оглянути ракетоплан не лише ззовні, а й зсередини, — висловив припущення Поляков. — Давайте спробуємо…

В цю мить чиясь важка рука лягла на плече Берданова. Він обернувся й закляк від подиву. Перед ним стояв високий марсіянин, одягнений у міцний металевий скафандр. Крізь вузьку прозору щілину в шоломі на Берданова дивились уважні голубі очі.

Першим опам’ятався Поляков.

— Ми звідти, з берега! Одного з нас заморозили тут!

— Стривайте, професоре, — перебив його Берданов. — Таж вони не розуміють нас..

Він показав марсіянинові три пальці. Той здивовано подивився на нього і заперечно покрутив головою. Берданов ще раз підняв три пальці вгору, загнув одного і показав на себе. Марсіянин зрозумів. Кивнув головою. Берданов загнув другий палець і показав на Полякова. Марсіянин знову кивнув. Третього пальця Берданов не згинав. Він повернувся в бік зачинених дверей до холодильного відсіку і показав туди рукою. Марсіянин підійшов до дверей, непомітним рухом руки розчинив їх і жестом запросив Берданова йти услід за ним. Берданов підійшов до шафи, в якій вони з Поляковим бачили замороженого Никодимова, і показав марсіянинові на третій палець. Той зазирнув у скляне вічко, угледів порожню шафу і повернувся до двох марсіян, що невідомо коли з’явились на порозі. Ні Поляков, ні Берданов не чули розмови марсіян. Жорсткий скафандр не пропускав звуків. Зазирнувши ще раз у холодильну шафу, марсіянин взяв Берданова і Полякова за руки і впевнено повів їх. Перед ними, мов за помахом чарівної палички, відчинялись усі двері відсіків. Вони пройшли в носову частину ракетоплана і потрапили в жилий відсік.

Марсіянин сів на м’яку постелю, прикріплену до стіни, швидким рухом скинув з голови