Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лицедії, Сомерсет Вільям Моем 📚 - Українською

Читати книгу - "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лицедії" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 79
Перейти на сторінку:
неї запаморочилося в голові, і коли вона спробувала зобразити нетерплячу, радісну усмішку, то відчула, що мускули на її обличчі задерев’яніли й не слухаються її.

— Все гаразд! Він каже, що йдеться про чудову роль, роль хлопця дев’ятнадцяти років. Вісім-десять тижнів у Нью-Йорку, а потім — гастрольне турне. Гарантованих сорок тижнів у трупі Джона Дрю. Двісті п’ятдесят доларів на тиждень!

— Ах, любий, це ж так чудово!

Ясно було, що він одразу вхопився за цю пропозицію, йому й на думку не спало відмовитися.

«А я… я, — подумала вона, — та я б і за тисячу доларів на тиждень не погодилася, якби це означало розлуку з Майклом!»

Розпач охопив її. Але вона нічого не могла вдіяти. Їй залишалося єдине — удавати, що вона радіє разом з ним. Майклу од збудження не сиділося на місці. Він потягнув її на прогулянку по заповненій натовпом вулиці.

— Оце так пощастило! Звісно, життя в Америці дороге, але я витрачатиму на себе не більш п’ятдесяти доларів на тиждень; Кажуть, американці дуже гостинні, отже, я частенько їстиму безплатно. Ніщо не завадить мені заощадити за ці сорок тижнів вісім тисяч доларів, а це ж тисяча шістсот фунтів!

(«Він не любить мене. Йому про мене байдуже. Я ненавиджу його. Я б залюбки вбила його. А здох би він, отой американський імпресаріо!»)

— А якщо він продовжить контракт і на другий рік, я одержуватиму по три сотні. А це означає, що за два роки я зароблю принаймні чотири тисячі франків. Цього б уже майже вистачило для заснування власного театру!

— На другий рік! — На мить Джулія втратила самовладання, і в голосі її забриніли сльози. — Тобто ти хочеш сказати, що поїдеш на два роки?

— О, на літо я, звісно, повернуся. Проїзд оплатять американці, а тут я поживу в батьків, щоб не робити зайвих витрат.

— Я вже й не знаю, як я житиму без тебе…

Ці слова вона промовила дуже бадьорим голосом, щоб вони прозвучали водночас і ввічливо, і трохи недбало.

— Ну, для розваг у нас з тобою буде літо, а до того ж ти знаєш. — рік чи максимум два проминуть так швидко, що й не помітиш.

Майкл ішов, не звертаючи уваги куди, не помічаючи, що Джулія веде його в потрібному їй напрямкові, і от тепер вони підійшли до входу в театр. Вона зупинилася.

— До побачення. Мені треба зайти до Джіммі.

У нього витягнулося обличчя.

— Невже ти покинеш мене зараз? Мені ж так треба з кимось побалакати. Я гадав, ми перекусимо де-небудь удвох перед спектаклем.

— Пробач. Я вже запізнююсь, а ти ж знаєш, що Джіммі цього не любить…

Майкл добродушно усміхнувся.

— Ну що ж, гаразд! Іди. Сьогодні я на тебе не можу гніватися.

Він попрямував далі, а вона зайшла в приміщення через службовий хід. Джіммі Ленгтон обладнав собі маленьку квартирку на горищі театру; потрапити до неї можна було тільки через балкон. Вона подзвонила коло його дверей, і він відчинив їй сам. Її поява здивувала й обрадувала його.

— Добрий день, Джуліє, заходь.

Вона мовчки пройшла повз нього і лише у вітальні — неприбраній, з розкиданими рукописами п’єс, книжками та іншим мотлохом, із залишками мізерного другого сніданку на таці коло письмового столу — вона обернулася і втупилася в нього поглядом. Зуби її були зціплені, очі злі.

— Падлюка!

Вона кинулася на нього й обома руками вчепилася в комір його розхристаної сорочки. Він спробував вирватися, але лють додала їй сили.

— Облиш! Облиш!

— Ах ти ж падлюка, ах ти свиня, ах ти ж брудний, нікчемний виродок!

Він розмахнувся й долонею щосили ляснув її по обличчю. Від болю вона випустила його, схопилася за щоку й заплакала.

— Тварюка! Б’єш жінку, гад нещасний!

— Про це ти скажеш своїй бабусі, люба моя. Хіба ти не знаєш, що коли жінка б’є мене, я завжди даю здачі?

— Я тебе не била.

— Ти ледве не задушила мене, сто чортів твоїй матері.

— Ти цього варт. О боже, я б залюбки вбила тебе!

— Ну, ну, сідай, голубко, зараз я наллю тобі трохи шотландського, це приведе тебе до пам’яті. А потім розповіси мені, в чім річ.

Джулія озирнулась, шукаючи очима крісло.

— Господи, та в тебе тут справжній свинюшник. Чому ти не візьмеш прибиральниці?

Різким рухом вона скинула книжки з крісла на підлогу, потім упала на нього й заплакала вже по-справжньому. Він налив їй чималу порцію віскі, додав трошки содової й примусив випити.

— Ну, то чим пояснюється ця сцена з «Тоски»?

— Майкл їде в Америку.

— Ну? Невже?

Вона скинула його руку з свого плеча.

— Як ти міг?

— Я абсолютно непричетний до цього.

— Брешеш. Може, скажеш, ти не знав, що цей паскудний американець зупинився в Міддлпулі?! Все це твоя і тільки твоя робота. Ти підстроїв усе навмисно, щоб розлучити нас!

— Ах, люба моя, ти несправедлива до мене. Як на те пішлося, я сказав йому, що він може брати з моєї трупи кого завгодно, крім Майкла Госселіна.

Джулія не бачила очей Джіммі, коли він казав їй це; інакше вона помітила б в них радість людини, якій пощастило дуже хитро когось ошукати.

— Навіть мене? — спитала вона.

— Я знав, що жінки йому не потрібні. У них і своїх вистачає. Їм бракує чоловіків, які вміють носити одяг і не плюють на підлогу у вітальні.

— Ах, Джіммі, не відпускай Майкла. Я цього не переживу.

— А як я можу перешкодити цьому? Контракт у нього закінчується наприкінці сезону. Це для нього чудова нагода.

— Але я люблю його. Що, як він зустріне в Америці іншу? Що, як у нього закохається якась мільйонерша?

— Ну, знаєш, якщо між вами така любов, то краще відразу здихайся його.

Це зауваження викликало у Джулії новий напад люті.

— Ти, вонючий старий євнух, що ти знаєш про любов?

— Ах, оці мені жінки, — зітхнув Джіммі. — Коли хочеш затягти їх до себе в ліжко, вони називають тебе брудним стариганом, коли не хочеш — кажуть, що ти старий вонючий євнух.

— Ти просто нічого не розумієш. Він такий вродливий, що жінки будуть липнути до нього, як до меду, а він, добра душа, не може встояти перед лестощами.

1 ... 11 12 13 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицедії, Сомерсет Вільям Моем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"