Читати книгу - "Щоденник Україножера"

СЛОВО № 18. Агрогерб

Діти мої! Проклятий Інтернет запропонував мені відвідати два онлайн-храми світоглядної ельфійської пропозиції. Пропозиції, яку ви даруєте світові, як би він того не уникав. Перший храм — сайт Укра­їнської Аграрної Партії. Він потішив приємними текстами партійної програми, дуже дотепними і напрочуд концептуальними. Якщо сформулювати їх коротко і без зайвої лірики, то отримаємо універ­сальну колгоспну мрію: якщо ми замість цієї хуйні не побудуємо нормальну, правову і демократичну державу, то ніхуя не буде. Погодьтеся, це звучить чудово.

Другий онлайн-храм було присвячено вашій поган­ській неодуховності — сайт прихильників РУНВіри (Рідної Української Національної Віри) і Духовного Учителя та Пророка Лева Терентійовича Силенка. Лев Терентійович — це такий прикольний діяспорянський гномик в окулярах і білій сорочці. Раніше не чув про такого, бо давно до вас не заходив.

Ресурс вразив мене своїми метафізичними і боговдохновенними прозріннями, на кшталт сімох Законів Правильного Життя. Це й не дивно, бо навіть такий пеньок, як я, і той розуміє — без правиль­ного життя все якось воно неправильно. Особливо сподобався сьомий Закон — Правильна Віра: а) Природне Народження, б) Блаженне Розуміння, в) Правильне Призначення. Звучить дуже непогано! Цікаво, що в кожному з сімох Законів чітко по три підпункти. Саме по три, а не по два і не по чотири. Одразу видно, що віряни схильні до структурованого впорядкування, етнічної дисципліни та завзятої боротьби з національними неврозами. От саме три — і пиздець. Відчувається присутність холодного арійського генія з бойовим клумаком за плечима. Загальний тон тамтешньої думки такий — Мораль­ність, Духовність і поменше гумору, якомога менше. Ще менше, будь ласка. О, нормально, хвате.

Ці дві кріпацькі світоглядні доктрини надихнули мене на створення синтетичного художнього образу для Великого Герба Вкраїни. Отже, герб.

В центрі геральдичної композиції розташо­ване пихате рило демократичного агрошляхтича у вишиваній неопоганській сорочці з невеличкими свастончиками у візерунку. Він символізує увагу, яку приділяє Недайбог своїм землейобам і їхній священній праці, а також нагадує про велич арій­ських пращурів. Корона у вигляді двох красивих канделябрів символізує парламентаризм та еконо­мічні зрушення і, звичайно, соціальні гарантії. Рило законотворця оточене вічно актуальним гаслом: якщо ми замість цієї хуйні не побудуємо нормальну правову і демократичну державу, то ніхуя не буде! Фоном композиції є дірка в глибокий космос, що є символом Вічних Проблем, та державний прапор, який символізує державний прапор.

Отже, запропонований герб поєднує в собі два найкумедніші явища сучасного вкраїнського життя — привид парламентаризму та судому неопоганства. Все це рясно прикрашено селянською цупкістю. Під час перегляду гербової композиції варто прослуховувати твір геніального композитора Мирослава Скорика — «Мелодія. Духовний гімн України».

Коли я доберуся до Піднебесної Наддніпрянщини, то партійну аристократію згодую свиням, а неопоганців і публіку, позбавлену почуття гумору, зажену на будівництво гігантської стоповерхової Мазанки. Щоб не пизділи, а мастили на користь державі. Омінь.

СЛОВО № 19. Киріє елейсон

В Колодязі Майбутнього іноді можна узріти дивні речі. І ось що я бачив в його кришталевих нетрях цієї неділі, коли ходив набирати воду на борщ, оминувши тевтонський блокпост.

На древньому сарматському кургані, освітленому вранішнім сонцем, стоїть середнього зросту пару­бок. Він вдягнутий в пишну полтавську вишиванку з примітним написом WHITE POWER на спині. На дупу натягнуто спортивні штані з трьома смуж­ками, а взутий він у небесно-блакитні смердючі шльопанці, що в них нишпорять по будівельних майданчиках фастівські фольксарбайтери. Зачіска являє собою мікс із трьох оселедців, що симво­лізують Святу Трійцю, і двох кудлатих пейсів, які натякають на раптову зраду національних інте­ресів. У руках парубок тримає кайзерівський шолом із ріжками — як символ вічного вкраїнського колабораціонізму, і сапку на довгому держаку — як символ долі. А замість обличчя писок Вадіка Тітушка, що променіє надією і перспективою пені­тенціарного покарання. Одне око вибито у п’яній бійці під гастрономом, а за вухом стирчить прима без фільтру. Позаду парубка видніються вітряки з крилами у вигляді арійських коловоротів, а також рейхсштандарти вкупі з церковними хоругвами. З кишені штанів стирчать гетьманські клейноди і газета «Команда», скручена в рулончик. Тихо звучить візантійський хорал «Киріє елейсон», у вико­нанні кацапського гурту «Бутирка», стоїть міцний запах горілої стріхи. І над цим видовищем гордо здіймається веселий прапор ЛГБТ-громади, з напи­сом Gay guys Paradise, Adolf Hitler, Legalize!

Парубок думає про жидів, а під ногами в нього біга­ють симпатичні жовті курчата і дрімає приспаний кіт. Попереду — Вічність.

СЛОВО № 20. Про пиху

Осягніть, що найцікавішою вадою живописного ельфійського менталітету є пиха, діти мої. Саме вона становить головну причину того, що ви так влучно величаєте словосполученням «наші реалії», що в перекладі на звичайну мову означає — хуйове життя.

Брехливі й пихаті назви, якими ви прикрашаєте свої занедбані селища — яскраве тому підтвердження. Що має бути в голові у людини, яка називає неандер­тальську стоянку Вилкове вкраїнською Венецією? Або ж величає Коровоград маленьким Парижем? Коровоград, де центральною вулицею є вулиця Леніна, а площею — площа Кірова.

Вкраїнська Венеція — пристрасно повідомляє театрально-оксамитовий голос і сором’язливо додає «всесвітньо знана». Знає, що бреше, а все одно пиздить.

Відомий киянам спальний район Русанівку місцева газетка також поетично визначила на своїх їбучих шпальтах як київську Венецію. Звичка брехати геть проїла вам мозок. Яка в пизду Венеція? Який Париж?

Ця лірична брехливість так впадає в очі сторонньому спостерігачеві, що деякі іноземці навіть влучно жартують з цього приводу. «Венеція — ето італьянская Русанофка!» — сказав якось один тевтонський небожитель, який бував на цьому районі. Довго сміялися.

Сміх сміхом, але я крепко замислився над цим явищем і дійшов висновку, що першоджерелом цієї курячої сліпоти є пиха, помножена на недорозвинутість. Тільки пихатий мудак може назвати Коровоград вкраїнським Парижем. Мудак, який ніколи в справжньому Парижі не бував і не буде, бо на Париж йому, вопше-то, похуй. Безперечно, Коровоград — цікава місцина, а Русанівка — приєм­ний район із симпатичними дев’ятиповерхівками та смітниками. Але це не Париж.

Добре, що не всі агроельфи побиті цією ідіот­ською вадою. Але натовпи шкідників досі знімають кілометри вкраїнського поетичного кіна, досі виши­вають найдовшого в світі рушника, який нікому нахуй не потрібен, і отримують за це діяспорянські вимпели та провінційні відзнаки. Пекельна суміш совка і села, що зветься словом «колгосп». Воно наче й не