Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Щоденник Україножера 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Україножера"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник Україножера" автора Іван Семесюк. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 27
Перейти на сторінку:
страшно, але історичні обставини склалися так, що саме колгосп має найпотужнішу культурну трансляцію в Піднебесній. Можете подякувати за це плебейському стилю свого життя. Дякувати краще сокирою. Омінь.

СЛОВО № 21. Про Шо

Діти мої! Ось вам повчальна притча про лінгвістич­ний параліч на кримському пляжі.

Молодий ельф чемно грів на сонечку своє задубіле тіло, аж раптом стався курортний конфлікт на полі­тичному ґрунті (через тапчан) з якимсь плямистим московитом. Якщо в давні часи оркочухонське воїнство розпочинало грабунок з татарського «ура!», то нині вживає питомо слов’янський бойо­вий оклик «чьо!». Ось і цей московит стартанув на ельфа з нахабною пред’явою та почав його за-ти-чьоківать з таким розрахунком, що той засцить і здасться у полон. Але ельф не розгубивсь, підвівся з рушника, і пролунало над тапчанами переможне агроельфійське «Шо?!». «Шо, блядь чьо?! Шо ти чьо, блядь?! Шо, сука чьо?!». Моско­вит злякавсь, втік і розчинився в катакомбах свого санаторного сховища. Таким чином наше шляхетне «Шо?» подолало їхнє огидне «Чьо!».

Якщо хтось візьметься увічнювати вкраїнську ідентичность, то він має створити тяжкий граніт­ний монумент нашому загальнодержавному «ШО?» і прикрасити ним Майдан. Тільки уявіть собі, гігантське стометрове гранітне «ШО?», освіт­лене сотнею військових прожекторів. Як на мене, це повний омінь.

СЛОВО № 22. Мертвий блазень

Із поховальною тугою і жалем пірнув я в холодні потоки ельфійського гумору. Не хатнього або комунального, а медійного. Гумору, що ллється з телета радіоефіру на ваші наївні макітри. Гумору, що виникає цілеспря­мовано, через зусилля спеціально навчених штатних жартунів. Висновок невтішний.

Якщо зазирнути правді в кишеню, то мусимо чесно визнати: коли мешканець Піднебесної Наддні­прянщини хоче посміятися, ба навіть просто банально паржать в тілівізор, він змушений звер­татися до оркочухонських шаманів — Мартіросяна і Бульдога-Харламова. Не дивно, адже ці чаклуни часом здатні кумедно під’їбнути навколишнє. Тут перед очима встають чорні тіні вітчизняного смайл-хоррору: пан Всєлєнскій та летючий цвинтар штучної посмішки «96 Квартал» (це пристосуванське кубло естрадних пацюків).

Може, й не варто розділяти гумор на хороший та поганий, смішний та відсутній. Проста людина, а в Піднебесній це майже почесне звання, цілком задовольняється гарним пуком із дупи в якості почесного жарту. Чом би й ні? Але інтелігента на тонких ногах пук чомусь не вражає. Освіта, виховання, природня кмітливість, складна організація особистості — все це потребує чогось більшого, ніж дупний пук «96-го Квар­талу», де нахабно примостився веселий посєлковий чорт із гаражним їбальником. Чорт, що здатен іржати, але насилу вичавлює з себе відповідний привід.

Крім того, досі на вечірніх молоток-шоу типу «Вкраїна має таланти» замилування публіки викликає майже біблійний гумор ім. Павла Глазового в українскам стілє. Я ледь не гепнувся з ослінчика, коли побачив в якійсь популярній гуморотворчій передачі такого собі підлітка-селючка (здібного, між іншим) у виши­ванці і з гладкою рожевою мармизкою. Він (2012 рік!!!) енергійно читав сумні сатиричні меморандуми П. Глазового та озвучував власні репліки на фоль­клорні кмітливості другої половини 19-го століття. Про Петра з Наталкою, про цибання в гречку, про цього довбаного Гриця з його неолітичними вечорни­цями. І ельфи іржали. Іржали (тут мене не обдуриш) рефлекторно, бо звикли сміятися «про Гриця». Між тим, цей Гриць давно лежить в Тарзановій Могилі і не ходе на жодні еротик-вечорниці. Чому б не жартувати в такому разі про невдале полювання на мамонта? Але це сакраментальне питання. Омінь.

СЛОВО № 23. Ніч Брами

Діти мої! Дурні агроельфийські тьолки з робітничих кварталів полюбляють цукрові статуси за непро­стую женскую жізнь. Статуси про те, які вони пантові істоти і що варто лишень через свою пацанську необачливість проїбати таку неймовірну тьолку, то буде лихо і журба, аж до суїциду. Перед очима постала картина.

Ніч. Тьолочій гуртожиток в Чугуєві. Тиша. Гучний храп. Раптом в двері прохідної гучно вдирається здоровенний та упрілий ландскнехт взірця 16-го століття, лютий і п’яний. В одній руці тримає тяжкий і добре загострений фламберг, а у другій — новий моргенштерн. Розрубує вахтьоршу навпіл до кафельної підлоги і починає методично, під високочастотний вереск тьолок в халатах і тапках, розганяти це мишаче кубло. Страшний ґвалт. І тут, абсолютно неочікувано для всіх, Лєнка із квадрат­ною сракою і немитою на ніч головою в бігудях, промовляє з виразним харківським акцентом на весь піщєблок: «Мужчіна чясто бросает женщіну, патаму што нє может удерживать ту планку, кото­рую взял, штоби єйо добітца ... ❤»

У цю ж саму мить планету нахуй зриває з соняч­ної орбіти і настає незапланована Ніч Брами. Цикл існування Всесвіту завершено, наступний почнеться за мільйони кальп. Лишається тільки тотальне НІЩО, і посеред цього похмурого НІЧОГО маячить рожева косметичка, де сховано щипчики, шматочок ватки і пілочька для пазурів. До наступного циклу. І пиздець.

СЛОВО № 24. Парламентський крокодил

Слухайте уважно і осягніть! Наснивсь мені, панове, симптоматичний і, водночас, потужний сон, а уві сні склалася така дивна ситуація, знаєте, як ото буває уві сні, коли абсолютно ненормально-абсурдна фігня або явище сприймається як щось цілком нормальне, як життєва даність. Кароче, така сама історія, як ото на Вкраїні відбувається — повний абсурд, а сприй­мається наче так і треба. Так ось, переїхав я зі своїх небесних чертогів до маєтку в зачухане село на Київ­щині. Ну і заходився там господарювати. Діло помалу просувалося, коли я несподівано усвідомлюю, що на городі живе крокодил. Такий собі зеле­ний нахабний крокодил із чомусь довгими ногами і чималим блідим кендюхом. За фенотипом схожий на позафракційного депутата з характером простим, як тамбур, карочє, народний типаж абсолютно. Ну, ото ж крокодил, ну, нормально, хулі тут такого.

Все б нічого, але дивлюся, він починає прояв­ляти до мене гастрономічний інтерес. Тобто нічого не робе, а тільки дивиться масними очима, але нутром відчуваєш, що насувається непростий період у житті. Почала та тварина ближче й ближче підходити до хати. Одного разу я собі пораюсь на веранді, коли дивлюся — воно в двері лізе, добре що поріг високий і воно не встигло продертися. Я двері прихлопнув, а воно в ті двері сіпається, і так, знаєте, страшно мені стало, бо бачу настав час шо-то решать, як той казав. Я закривсь в хаті і заходився пиляти з мисливської рушниці обріза (щоби в бою набути маневреності), а воно вже на дворі круги намотує, почало лютувати й ломитися страшно на веранду. Я ж допиляв обріза, запхав в нього набої і налаштувався того крокодила застрелити. Вгадав мить, коли в щілині дверей промайнула його огидна пика — і

1 ... 12 13 14 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Україножера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Україножера"