Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

години до вечері, щоб сказати, що не прийде додому і вона проводила вечір сама. По суботах, якщо він міг виїхати, вони їхали в Грейвні Холт, але там він був зайнятий своєю сім'єю, до якої його прихильність була глибока і віддана, і маєтком, до управління яким виявляв живий інтерес; вона відчувала себе для нього такою ж непотрібною, як і в Лондоні. Вона пішла в себе. Вона була не з тих жінок, які влаштовують сцени, і у неї вистачило розуму зрозуміти, що вони тільки розсердять Роджера. На що їй було скаржитися? Нічого, що можна було б виправити. Вона залишалася люб'язною, приємною, трохи мовчазною і жодним словом не видала, що у неї ниюча порожнеча в її серці.

Тоді помер управляючий генерала, і Роджер настійно рекомендував йому залучити свого старого друга на ім’я Річард Маррі. Він був у школі з Роджером, і рік з ним у Сендхерсті; але його мати, вдова, страждала від фінансової зміни на гірше, і він відмовився від ідеї йти в армію і пішов у агентство нерухомості. Мей ніколи не зустрічала його, поки не знайшла його призначеним на посаду у селі. Вона захопилася ним, і наступного разу, коли Роджер повернувся з-за кордону, сказала йому, як їй подобається новий управляючий його батька.

- Він дуже гарний хлопець, - сказав Роджер. - У нього чудовий дар для дружби. Він прямий, як смерть, і те, чого він не знає про свою роботу, і не варто знати. Думаю, що батькові до біса пощастило, перехопивши його.

Мей бачилася з ним дуже часто, коли вона приїздила в Грейвні. З Джимом в Оксфорді та Томмі в школі в будинку було дуже тихо, і Дік приніс у нього бажану веселість. Він був холостяком, і він приходив на обід щонеділі, але пані Хендерсон запрошувала його на вечерю раз або два на тиждень, і рідко проходив день, щоб він не приходив до генерала з питань нерухомості і не зупинявся на кілька хвилин, щоб сказати кілька слів цим двом леді. Іноді Мей зустрічала його в селі, і вони зупинялися і трішки розмовляли. Під час літніх канікул він часто приходив складати четвірку в тенісі. Мей було приємно бачити його. Він був веселим, невибагливим і з ним було легко спілкуватися. Вона виявила, що може говорити йому всякі речі, про які ніколи не думала сказати комусь іншому. Вона могла говорити з ним нісенітниці, як це було неможливо робити з Роджером. Вона була влещена, тому що він вважав її забавною, і хоча вона сказала собі, що він сміявся над її маленькими жартами, тому що він взагалі легко сміявся, все ж приємно було бути високо оціненою. Звичайно, він володів чарівністю, величезною чарівністю, в цьому не було ніяких сумнівів, і не дивно, що він всім подобався. Вона запитала себе, з чим це пов'язано. Гаразд, це був контраст між його сивим, сильним, кучерявим волоссям і бронзовим, гладким обличчям; густі вії його блакитних очей і ця тепла дружня посмішка, яка змусила вас відчувати, що його серце потягнулося до вас, тому що у нього була природна любов до своїх ближніх. Вона була знайома з ним цілий рік, коли на той час в Лондоні і, як завжди, наодинці, вона отримала від нього записку про те, що він мусить приїхати в місто на ніч і не могли вони повечеряти разом і піти до якогось місця потанцювати. Вона подумала, що йому дуже приємно змилуватися над її самотністю, і з задоволенням прийняла це. Вони провели чудовий вечір. Він був несподівано хорошим танцюристом, а вона не танцювала впродовж багатьох місяців. Коли він підвіз її до її дверей, він запропонував щоби вони повторили експеримент наступного разу, коли він приїде до Лондона. Вона погодилася без вагань. Давно вона так насолоджувалася.

Але коли вона зачинила за собою двері, замість того, щоб одразу лягати спати, вона зайшла у порожню вітальню і сіла. Вона сиділа затамувавши подих. Коли він прощаючись тримав її за руку, у його очах був такий ніжний, такий м'який, такий дивно розуміючий погляд, що це гострим болем вдарило у її серце. Вона раптом зрозуміла, що він усвідомив, наскільки порожнє її життя, і йому було шкода, тужливо шкода її. І так само раптово вона зрозуміла, що закохана в нього, і ніколи раніше не була закохана. Вона злякалась до безумства. Це стало останньою краплею. Вона була незадоволена життям, але змирилася і вирішила витягти з неї максимум користі, але це збиралось стати пеклом. Досить погано, коли жадаєш хліба, а отримуєш камінь, але коли хліб в межах твоєї досяжності, а ви не можете протягнути за ним руку, ні, це було занадто багато, щоби витримати. На допомогу прийшов її здоровий глузд. У цьому не було нічого драматичного. Це було всього лише чарівність Діка. Чарівність? Люди завжди говорили, що це нічого не означає. Роджер часто говорив їй, що потрібно остерігатися людей, у яких це є. Дік був чарівним з усіма, тому що нічого не міг з собою вдіяти; йому, ймовірно, ніколи не приходило в голову, що це має такий руйнівний вплив, і не було ані найменшої причини припускати, що вона йому небайдужа. Він був від природи доброзичливою душею і хотів дати їй добре провести час. Але що змусило його побачити, що вона нещасна і самотня? Вона була впевнена, що ніколи словом або жестом не видала своїх почуттів, і була переконана, що ані Роджер, ані Джейн, ні хто-небудь інший навіть не підозрювали про це. Але чи бачив він це чи їй просто здалося, і прочитала вона в блакиті його очей сенс, якого там не було? Вона знизала плечима.

- Наважуся припустити, це тільки тому, що я втомилася як собака, - пробурмотіла вона. - Завтра я буду відчувати себе зовсім по-іншому.

Вона лягла в ліжко і незабаром занурилася в глибокий сон. Наступного дня, як вона і передбачала, вона виявила, що може спокійно обміркувати це питання. Не було сенсу закривати очі на цей факт; вона була закохана; але їй ні на мить не приходило в голову, що вона може зробити що-небудь, крім як відсунути в глиб свого серця це нове лихо, як так довго вона відсувала свої розбиті надії. Неможливо було ніколи не бачити Діка, але вона вирішила не їздити так часто в Грейвні, як це було прийнято