Читати книгу - "Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо"

КРІСТІНА: Продовжуй.

ХУЛІЯ: Він усіх вас виказав.

КРІСТІНА: Ні!

ХУЛІЯ: Так! Бо на мене він також доніс, хоча сам не допускав мене до операцій. [Його катували... і він виказав мене.]

КРІСТІНА: Звідки ти це взяла?

ХУЛІЯ: Прийшов поліцейський мене арештувати. Хуан Луїс назвався моїм адвокатом і зміг цьому запобігти. Йому вдалося витягнути з нього, що Фермін доніс на мене [, але ще нічого не підписав]. Він пішов поговорити з комісаром... І переконав їх не затримувати мене... То була найбільша послуга, яку він зробив мені за все життя.

КРІСТІНА: У тому, що ти розповідаєш, нема логіки... Як ти поясниш, що він не виказав мене? Ні інших...

ХУЛІЯ: Хіба інших з групи не спіймали?

КРІСТІНА: Так, але...

ХУЛІЯ: Він виказав усіх. [Або він і хтось іще. Потім, не знайшовши вас, поліція вдовольниться викритими і закриє справу.] (Поринувши у спогади, вона замовкає). Відтоді я не можу вірити нікому і нічому. (Ховає в долонях своє засмучене обличчя).

КРІСТІНА: Хуліє, [якби він жив, гадаю, ти би зцілилася.] (Підводиться і з сумною усмішкою стає за спиною Хулії, ласкаво обійнявши ту за плечі). Від його смерті ти вилікуватися вже не можеш. Але з депресії, я тебе, гадаю, витягну. (Хулія обертається і дивиться на неї). Бо є дещо, що не пасує до того, що ти розказала... Фермін був не такий. (Міркує). Я зрозуміла! Той поліцейський, мабуть, прийшов, щоб витягнути правду з допомогою брехні.

ХУЛІЯ (здавленим голосом): А комісар?

КРІСТІНА: Він також хотів налякати наречену Ферміна, аби побачити, у чому вона зізнається. [Добре, що Хуан Луїс зумів витягнути тебе з халепи.

ХУЛІЯ: Вони могли бути такими підлими?

КРІСТІНА:] Це професійні хитрощі. (Спантеличена, Хулія дивиться у порожнечу). Знаєш, що ми зараз зробимо? Відвідаємо Ґабріеля, мого друга.

ХУЛІЯ: Хто це?

КРІСТІНА: Він сидів разом з Ферміном у в’язниці [, і його також побили, але він залишився живий.] Я хочу, щоб ти послухала, як Ферміна били смертним боєм, але не вирвали хто і як організував заколот[6]. (Знервована, Хулія бере цигарку, встає і починає проходжуватися, не закурюючи її ). [Потім ми десь пообідаємо і знову навідаємося в нашу стару кав’ярню.] Хочеш? [Нам є про що поговорити.] (Дон Хорхе виходить на просценіум справа і в напівмороці сідає за письмовий стіл. Хуан Луїс заходить за ним і сідає перед столом. Їх ледве видно).

ХУЛІЯ: [У мене голова йде обертом...] Отже усі ці роки я могла помилятися?

КРІСТІНА (м’яко): Так, бо ти... трохи дурненька. Однак ти мене покликала, і в цьому була зовсім не дурна. Підемо до Ґабріеля?

ХУЛІЯ (зворушена): Ходімо! (Кидає цигарку. Обидві беруть сумочки і виходять у ліві двері, які зачиняються. Світло у вітальні гасне, і водночас засвічується лампа на письмовому столі. Хуан Луїс і дон Хорхе дивляться в атлас, який лежить розгорнутий перед ними).

ХУАН ЛУЇС: Дякую, що прийняли мене у вихідний день.

ДОН ХОРХЕ: Ви ж цього захотіли... (Підводить погляд від атласу). Гаразд. Це помістя могло би зацікавити компанію Інделекса. Ви не проти, якщо я закурю? Знаю, ви дбаєте про своє серце.

ХУАН ЛУЇС (весело): Але не ваше.

ДОН ХОРХЕ (сміється): Краще би ви це робили! (Закурює цигарку). Можете привести свого друга в понеділок об одинадцятій?

ХУАН ЛУЇС: Якщо він переконає власників, то я приведу його.

ДОН ХОРХЕ: Чудово. (Відкидається у кріслі). А що іще ви мені розкажете? Бо я би міг заприсягнутися, що ваш візит у неділю має серйозніші причини.

ХУАН ЛУЇС (усміхається): Ви завжди такий люб’язний зі мною... Мені знову потрібна ваша порада. Для мене ваша думка — це майже судження батька. Ваші знання, ваш досвід...

ДОН ХОРХЕ: Це порівняння мені приємне, однак дозвольте мені поправити вас. За віком ви могли би бути моїм сином, але сином, чий розум перевершує розум батька, і яким той гордиться.

ХУАН ЛУЇС: Ви напрочуд люб’язні.

ДОН ХОРХЕ: Це справедливо. Що ви хотіли в мене запитати?

ХУАН ЛУЇС (за якусь мить): Я вже давно думаю, чи не варто мені перейти в іншу партію.

ДОН ХОРХЕ: Куди?

ХУАН ЛУЇС: Трохи... лівіше.

ДОН ХОРХЕ: У вас ще є одна чи дві партії, доки ви дійдете до справжньої лівиці...

ХУАН ЛУЇС: [Ви ж розумієте, що] не йдеться про те, аби покинути поміркованість. А про те, щоб захопити сфери, які ми не повинні упустити [з огляду на майбутнє.] Ми є владою і мусимо залишатися нею — навіть від лівих, якщо хочемо уникнути дурнуватих експериментів з націоналізацією. Я знаю, що зміна політичної родини може зіпсувати особисту репутацію, але треба вчасно перетворитися на запасного пішака. Яке ви гадаєте?[7]

ДОН ХОРХЕ (він кілька разів легенько кивнув, округливши очі): Я в захваті від вашої прозорливості! І навіть вашого жертовного духу! Лівиця — це збочення чи вже порожня шкарлупка. Та якщо це слово в моді, ми повинні його присвоїти. [Бо] нема сумніву, що майбутнє і навіть щастя всіх, включно з найманими робітниками, полягає у ринковій економіці і в заохоченні законних прибутків. Не випускаючи з уваги цієї основоположної істини, ласкаво просимо деяку націоналізацію. Саме це, а не щось інше, є справжньою демократією.

ХУАН ЛУЇС: І спосіб [не забуваймо про це] зберегти наші священні ідеали і вірування [; запобігти невдоволенню, злочинам, атеїзму та бідності.]

ДОН ХОРХЕ: [Поговорімо про той серйозний крок, який ви хочете зробити.] Я мушу подумати... Це делікатне питання, а я не політик. Та хай там що, а я вітаю велич вашого духу.

ХУАН ЛУЇС: Я іспанець, який хоче служити своїй батьківщині. Знаєте, що найбільше мене схиляє до цього наміру? Тероризм. (Пауза. Дон Хорхе курить і замислено на нього дивиться. Тим часом на просценіум зліва виходять Хулія і Крістіна. Хулія виглядає заглибленою в думки).

ХУЛІЯ: Це неможливо!

КРІСТІНА: Ти чула, що сказав Ґабріель. (Вони проходять углиб сцени. Хулія зупиняється).

ХУЛІЯ: А не міг Фермін на першому допиті занепасти духом, а [потім] в ув’язненні до нього повернулася витримка?

КРІСТІНА: Таке буває... Але я не думаю, що так було з Ферміном. [І ти також!]

ДОН ХОРХЕ: Як простий бізнесмен, окрім морального засудження, якого він вартий, я сказав би, що тероризм є згубним. Утім... (замислюється).

КРІСТІНА: Та якби Фермін дав слабину, це можна було б зрозуміти. Ти не знаєш, який переляк [, через який у тебе