Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

зілля, й іншу всю важку роботу виконував, і ніхто швидше від нього не опинявся на будь-якому ділі і на соборному правилі. Узимку молитві більше віддавався, і читанню, і рукоділлю, сіті плів для ловлення риби. Не дав до тіла свого наблизитися нікому навіть у час потреби ані сам ні до чийого тіла не торкався. Жінок не лише в обителі, а й здалеку не хотів бачити ані говорити про жінок не давав нікому перед собою. І зберіг дівственну тіла свого чистоту непорочно з лона матері своєї. Через те посудиною був Святого Духа і достойно хиротонісання священицтва прийняв. Проте, задля смирення, відколи у святу одягнувся схиму, не літургісав, лише один раз через випадок і потребу перед кончиною своєю Святі відправив Таїнства. Якось-бо, коли надійшов пресвітлого Воскресення Христового празник і священика в той час в обителі не виявилося, послав преподобний всюди з достатньою кількістю срібла, шукаючи єрея, але не зміг знайти: всі-бо тоді свою потребу служіння у своїх власних церквах мали. Глянь же на благорозумний розмисел отця богонатхненного: через потреби такого празника змінив закон свій і, як достойний священик, сам у той день Божественну відправив Літургію з великою увагою і розчуленням. Після закінчення ж Літургії сказав до учнів: "Нині душа моя ледь втрималася в мені". З таким благоговінням і страхом достойний той священнослужитель торкався здійснення Божественних Таїнств, і додавалася йому в такі свята якась надприродна веселість, не тілесна, а духовна, і наче инша, що від иншого буває. Допускав же тоді й тілу більше задоволення, ніж в инші дні, проте в міру, безмірности у всьому остерігався. І коли час був говорити, говорив потрібне. І коли час мовчати — мовчанню віддавався. І всюди неробства уникав, у всьому ж стриманість любив і убогість, і не зважав на тілесні свої потреби. І такої міри досягнув, що далеко був своїми звичаями добродійними від людей у роді цьому, тому що з дитячих літ своїх ні в чому не прогнівав Бога смертельно, але завжди добровгодне Йому робив. У двадцятий рік постригся, шістдесят літ перебував у чернечому чині і не змінив правила свого, не схилився ні вправо, втікаючи від безмірности жорстоких, ані вліво, боячись шляху широкого, але царським шляхом йшов завжди. У догмах віри таку пильність і ревність мав, що коли хтось навіть трохи невідповідне Божественному Письму починав говорити, зразу виганяв того з обителі. У таких виправленнях перебуваючи, божественний отець наш Пафнутій досягнув міри віку сповнення Христового. Залишилося ж йому звільнитися від того тимчасового, що є тут, і перейти до вічного, чого око не бачить і вухо не чує, і на серце людині не прийде, що приготував Бог тим, що люблять Його. Після всесвітнього пресвітлого празника Пасхи у четвер третього тижня вийшов блаженний після утрені з братами на якесь діло, за звичаєм, і, давши настанови їм, як влаштувати те діло, повернувся в обитель, бо надійшов час Святої Літургії. Сказали ж йому учні, щоб після обідньої години знову вийшов на діло. Він же сказав їм: "Не зможу прийти, бо маю справу пильну й нагальну". Після відправи Літургії до звичної з братами приєднався трапези, потім прийшов до нього в келію один з учнів його на ім'я Інокентій і, бачивши старця, що сидить на одрі, нагадав йому про вищезгадане діло. Він же відповів: "Инша в мене потреба, якої ти не знаєш, бо наявний зв'язок розв'язатися хоче". І не зрозумів Інокентій сказаного. У той час прийшла вістка, що благовірний князь Михаїл Андрійович хоче прийти в обитель помолитися. Блаженний же звелів тому ж учневі відіслати повідомлення до князя, щоб не приходив в обитель, бо инше трапилося діло. У той день не вийшов преподобний у собор церковний на вечірнє і повечірнє правило, бо почав хворіти, але в келії те сповнити учневі Інокентію звелів. Відпускаючи ж його, сказав: "Коли настане цей же день четвер, тоді маю перемінитися з немочі своєї". І не зрозумів учень сказаного. І цілу ніч ту перебував на молитві преподобний.

Коли настала п'ятниця і час святої служби надійшов, пішов у церкву на Літургію, підтримували його учні. З них же один, немолодий уже, взяв його за долоню, щоб підтримати, той же зразу з гнівом висмикнув долоню свою від нього і велів за одяг себе підтримувати. Такий був обережний і безпристрасности пильнував, що і в такій старості, і в хворобі, і відхід смертний перед очима маючи, не хотів, аби хтось торкався тіла його. Був же того дня і на вечірні. І коли почали панахиду за померлими співати, захотіли учні відвести його до келії. Він же не хотів піти, але перебував зі співаючими, кажучи: "Мені ця панахида потрібна, не буду більше її чути". І в суботу на Святій Літургії був, і після закінчення її просили його учні, щоб з'їв трохи їжі, бо субота і П'ятдесятниця, а від четверга нічого не куштував. Відповів їм отець: "І я це знаю, і за божественними правилами годиться з'їсти в суботу, щоб розв'язати піст, проте хворому годиться три дні стриматися від їжі перед причастям Божественних Таїнств". І не їв нічого аж до недільного дня. Увечері ж у суботу висповідався перед духовним отцем за чином святого покаяння. І на всенічний спів пішов, і стояв (підтримували його учні), і казав до них: "Вже не маю слухати відтепер всенічного співу". У час же Божественної Літургії з великою увагою і зі сльозами стояв, і причастився у вівтарі Божественних Таїнств. Коли вели його з церкви у келію, спитав: "Якого дня прийшла до мене хвороба?" І відповіли учні: "У четвер, отче, почав ти хворіти". Він же сказав: "У той день маю і померти". Скуштував і їжі трохи в день недільний, примушували його учні, і відтоді звелів нікого з тих, що приходили в обитель, не пускати до себе. Чули ж навколишні князі і бояри, що знемагає від хвороби Пафнутій блаженний, присилали до нього на відвідання мужів поважних з великою милостинею. Він же звелів учням нічого з приношуваного тоді не брати і навіть чути нічого не хотів про мирське, але казав: "Я найбільше потребую в годину цю багато молитов, бо в довгу путь відійти хочу. А хто має віру в Бога і до Пречистої Богоматері, може і після мого відходу милостиню робити". І поверталися з милостинею назад послані мужі. Була ж в устах преподобного отця ненастанно Ісусова молитва, і Давидові псалми, не