Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

Я виходила з таксі біля бару, коли сонце вже сідало за горизонт. Завдяки своїм довгим зборам я запізнилася на п'ятнадцять хвилин. Рон не написав повідомлення, а отже, терпляче чекав на мене. Або забув про нашу зустріч. Але такий варіант я навіть не хотіла розглядати.

Я увійшла до приміщення й озирнулася. У п'ятничний вечір у Піта завжди було багато людей. Але інтуїція підказала мені, що Рон зайняв для нас окрему кабінку в самому кінці великої зали. І я не помилилася. Пройшовши між дерев'яними столиками, і, привітавшись із багатьма людьми дорогою, я нарешті побачила чоловіка, який сидів за столиком в окремій кабінці, гортаючи щось у своєму телефоні.

- Привіт, - видихнула я.

Він підняв голову і широко посміхнувся.

- Привіт, малятко.

Я прослизнула на сидіння, а Рон встав.

- Що будеш пити? - запитав він.

- Пиво підійде.

- Ніяких дівчачих коктейлів? - усміхнувся він, піднявши одну брову. Він був такий неймовірно красивий, що його хотілося облизати.

- Ні, - відповіла я. - Як ти, напевно, пам'ятаєш, дівчачі коктейлі для мене завжди закінчуються тим, що ти носишся потім зі мною.

- Це точно. Із пивом не так?

Я похитала головою.

- Воно не настільки смачне, його багато не вип'єш.

Рон відкинув голову назад і розсміявся. Я любила його сміх. Глибокий грудний звук віддавався в кожній частині мого тіла.

- Гаразд, я повернуся за хвилину, - сказав він, заспокоївшись, і пішов до бару.

Я проводжала поглядом його шикарну обтягнуту джинсами дупу. Телефон у руці завібрував. Я подивилася на екран. Джемма. Я моргнула і подивилася в бік бару, а потім знову на екран. Вирішивши, що вона все одно телефонуватиме, поки не відповім, я зняла слухавку.

- Привіт, Джем.

- Привіт. Як справи? Чим займаєшся? - бадьоро запитала подруга.

- Я... Ем... сиджу в барі.

- О, правда? В якому? З ким?

- Ну, я за містом.

- А що ти там робиш?

- Одногрупники покликали. - Чорт, я ніколи раніше не брехала подрузі. Навіщо зараз це зробила?

- Ясно. Я думала влаштувати з тобою марафон сопливих фільмів.

- Чому саме сопливих? - з напруженим сміхом запитала я.

- У мене ці самі дні й такий настрій. Я відлякала від себе Калеба, тож залишилася сама в цей вечір.

- Вибач, але сьогодні я не можу. А завтра обов'язково заїду до тебе.

- Давай, подруго! - вигукнула Джемма. - І знайди там собі якогось красеня, осідлай його і об'їдь. Нехай хоч хтось із нас сьогодні отримає задоволення.

Джемма поклала слухавку, але я тримала телефон у руці і продовжувала витріщатися на нього. Ось ще одна моя брехня. Ну, скажімо, не брехня, я просто не сказала подрузі, що все ще незаймана. Вона впевнена в тому, що в нас із Діном усе сталося, коли ми зустрічалися. Ми не обговорювали це безпосередньо, але вона якось зробила такий висновок, а я не стала переконувати. Чому? Напевно, тому що мені було соромно зізнатися, що я берегла себе для особливого хлопця. Якби я так сказала, вона б одразу зрозуміла, про якого саме хлопця йдеться. Що ж, уражена гордість навіть самій собі не давала зізнатися, що цей хлопець мене б відкинув. А, може, й ні, зважаючи на те, як він ось просто зараз, ідучи до столика, пожирає поглядом мої оголені ноги.

Рон поставив на стіл два пива і присів навпроти.

- Якщо ти не проти, я замовив нам закуску. Ти вечеряла?

Я похитала головою.

- Ні.

- Чорт, із мене поганий джентльмен. Я мав спочатку пригостити тебе вечерею.

- Зазвичай так кажуть, якщо хочуть затягнути когось у ліжко. Типу, спочатку вечеря, а вже потім...

Я підняла погляд і побачила, що Рон застиг, слухаючи мою ідіотську промову.

- У сенсі... - протягнула я. - Це просто така фраза...

- Так, я зрозумів, - усміхнувся він. - Ну, за зустріч, Мелорі.

- Ти так називаєш мене, коли злишся. Ти злишся зараз? - запитала я, піднімаючи свій келих йому назустріч.

- Ні. А є привід? - Чоловік примружився.

- Нема, - відповіла я, і наші келихи стикнулися.

- От і чудово. Розкажи мені, як ти жила останній рік. Ти погарнішала.

Я провела рукою по волоссю, зніяковівши. Рон відкинувся на диванчику і пройшовся поглядом по моїй шиї та грудях. Я ніяково посовалася. У декольте мені заглядати особливо не було чого: ніхто до нього не знаходив там нічого цікавого. Другий стандартний розмір не міг розбурхати кров.

- Дякую, - відповіла я. - І поживала нормально. Мені дуже подобається моя спеціальність, і я справді отримую задоволення від навчання.

Нам принесли закуски, і Місті - знайома офіціантка - перекинувшись із нами кількома словами, пішла обслуговувати наступний столик.

- А вечірки? Хлопці? - повернувся до розмови Рон.

- Вечірки є, але небагато. Мені не можна нехтувати навчанням, ти ж знаєш. - Він кивнув. - Хлопця немає. Був. Але тепер ми не разом.

Рон подався трохи вперед, ніби зацікавившись останніми словами.

- Чому ви розійшлися?

О, ні, на цю територію я не збиралася ступати. Ну вже точно не з ним. Тому я набула безтурботного вигляду і зневажливо смикнула плечем.

- Не зійшлися характерами.

Рон кивнув і знову відкинувся назад.

- Джемма з кимось зустрічається, - просто сказав він.

Мене обдало жаром. Я зберігала секрет подруги на її прохання. І Рон був першою людиною, якій не варто було його видавати.

- Правда? - Я зобразила здивування. Хоча, підозрюю, не зовсім переконливо, бо Рон насупився.

- А ти що, нічого не знаєш про це? - запитав він, примружившись.

- Не знаю, - відповіла я. Мені не подобалося, куди вела ця розмова. - Розкажи, як ти провів цей рік.

Чоловік, здається, не хотів відпускати попередньої теми, але здався, коли зрозумів, що я її не підтримую.

- Як завжди. Робота і дім.

- Дівчата? Вечірки?

- Дівчата, - кивнув він. - Вечірки.

Мені не сподобалася його відповідь. Хоч я й знала, що за останній рік Рон зустрічався ще з двома дівчатами, окрім Сандри, все ж серце відмовлялося вірити в це.