Читати книгу - "Няня для доньки мільйонера, Аліса Рей"

– Аня такою ж була. Хіба ні? – питає друг. 

– Мабуть, – згадуючи дружину, всередині розростається пекучий біль. Я думав, що з часом все забудеться і я зможу жити далі. Але, на жаль, неможливо забути ту, що була сенсом мого життя. – Катя залишається. Я дуже сподіваюсь, що вона не винесе мені весь мозок.

– Це правильне рішення, Артуре. Ти сам це чудово розумієш, – Давид забирає каву і робить ковток. – До речі, чого не переодягаєшся? Захворіти хочеш? 

– У мене хороший імунітет. Востаннє хворів ще в школі, напевно. 

– Ну-ну, – Давид хмикає і залишає кухню з чашкою у руках, а я вирішую спочатку сходити в душ, а вже тоді спати. Сьогодні був просто божевільний вечір. 

Я завжди прокидаюся дуже рано. Люблю поїхати в тренажерний зал і зайнятись спортом. Та сьогодні система дає збій. Голова розколюється і відчуття таке, наче мене каток переїхав.

Невже захворів? Мабуть, не треба було так довго в мокрому одязі ходити… 

На годиннику восьма ранку, а в мене зустріч о дев'ятій. Заледве тягну ноги в душ і дуже сподіваюся, що він хоча б трохи мені допоможе. На жаль, краще не стає. Треба попросити Тетяну Павлівну дати мені якісь ліки. 

– Що це з тобою? – питає жінка, коли з'являюсь на кухні. – Захворів? 

– Мабуть. Є у нас щось від температури? – сідаю за стіл і відчуваю, як накриває сонливість. Ні, так не піде! Треба випити кави! – Ще кави зробіть, а то засну на зустрічі.

– Доброго ранку! – на порозі з'являється Катя і так широко усміхається, наче сьогодні найкращий день її життя. Дивно виходить, ми обоє були в річці, але захворів тільки я! 

– Доброго, Катрусю! – відповідає Тетяна Павлівна. – Як ти? Не захворіла?

– Та ні. Все добре, – Катя наче навмисне уникає мого погляду, і це трохи дратує. Я що, такий страшний? – А що? 

– Так ось, Артур хворий. Температура, мабуть, є, – зітхає Тетяна Павлівна. – Я зараз ліки пошукаю. У мене в кімнаті мають бути. Зачекай тут. 

Вона йде, а ми з Катею залишаємось удвох. Вона ставить поруч зі мною чашку з кавою, а тоді і собі готує. 

– А я говорила, що не варто розгулювати в мокрому одязі, – заявляє, набравшись сміливості. 

– Отже, це я винний, так? – цікавлюсь.

– Ну не я ж, – знизує плечима, а тоді відривається від стільниці і наближається до мене. Я справді чекав від цієї дівчини будь-чого, але кожного разу вона дивує мене все більше й більше. 

Катя торкається своєю прохолодною долонею мого чола та одразу ж хмуриться.

– Що ти робиш? – питаю розгублено.

– Та ти гориш! – випалює, прискіпливо мене розглядаючи, і чомусь не поспішає руку забирати. – Тільки не говори, що в такому стані на роботу зібрався!

– Здається, ти щось сплутала, – сам забираю її кінцівку, але відступати дівчина не збирається. Продовжує нависати наді мною. – Ти не моя нянька. Я вже хлопчик дорослий.

– А так і не скажеш, – фиркає. – Отже, так! Знімай свій модний костюм і лягай у ліжко. А може, ти хочеш своїх працівників вірусом заразити? Будеш там ходити і мікроби розкидати направо і наліво. 

Це вона серйозно зараз? Мені здається, що ця дівчина взагалі страх  втратила! Коли я дав їй ще один шанс залишитись тут, то не мав на увазі, що ми з нею друзями стали. 

– Артуре, я нічого не знайшла, – повертається Тетяна Павлівна, і Катя одразу ж відступає. 

– Не страшно. Дорогою щось куплю, – встаю з-за столу і відчуваю, як тіло трохи веде вбік. Хапаюсь за стіл і ловлю на собі похмурий погляд Каті. – Приглянь за Надею. Сьогодні у неї плавання. 

Залишаю кухню, а тоді і будинок. Давид вже чекає на мене біля автомобіля, але сьогодні він залишиться вдома. Треба відвезти Надю на плавання.

– Виглядаєш паршиво, – говорить, коли наближаюсь. 

– Почуваюсь так само, – бурчу і сідаю в салон. 

Попереду багато роботи, тому треба зібратись. Дорогою зупиняємось біля аптеки, і я засипаю в себе мало не цілий кулак пігулок. Дуже сподіваюсь, що вони мені допоможуть. 

Весь день я на ногах. Навіть поїсти не встигаю. Багато об'єктів, які треба перевірити, і багато косяків, які потребують виправлення. 

Додому повертаюсь на початку одинадцятої. Голова тріщить так, що очі печуть. Тіло практично не слухається, і єдине бажання зараз –  прийняти душ і завалитись спати. Взагалі не розумію, як протримався весь день. 

Та коли заходжу у будинок, на мене чекає ще той сюрприз. Катя виходить з вітальні і прискіпливо мене розглядає. Вона що, мене чекала? 

– Довго ти, – бурчить невдоволено і наближається. Торкається долонею мого чола, як робила ще зранку, і хмуриться ще більше. – Так я і думала! У тебе жар!

Точно! Жар! Це через нього я не можу відвести погляду від цієї дівчини! Вона мене дратує своєю нав'язливістю, але чомусь просто зараз я не хочу її відштовхувати. І списую своє дивне бажання на високу температуру.