Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Таємничий острів 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємничий острів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємничий острів" автора Жюль Верн. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 119 120 121 ... 160
Перейти на сторінку:
він добрий хлопець, і я поважаю його всією душею.

— Все це дуже добре, — заперечив Сайрес Сміт, — але погодьтеся, що ви не відповіли на моє запитання, Пенкрофе.

— А по-моєму, хазяїне, — промовив Наб, — будемо шукати цю людину чи ні — байдуже. Перш ніж він сам не побажає відкритися, нам його нізащо не знайти.

— Здорово сказано, Набе, — похвалив Пенкроф, — просто розумно сказано.

— Я цілком згодний з Набом, — почав Гедеон Спілет, — але це недостатньо вагомий доказ, щоб відмовитися від пошуків. Чи знайдемо, чи не знайдемо цю таємничу особу, принаймні ми виконаємо щодо неї свій обов’язок.

— А ти, друже, що скажеш? — звернувся інженер до Герберта.

— Ох! — вигукнув Герберт, і очі його спалахнули. — Мені так хотілося б подякувати йому за те, що він спочатку врятував вас, містере Сайрес, а потім і нас усіх!

— Непогано придумано, синку, — відгукнувся Пенкроф, — і я згоден це зробити, та й всі інші теж! Зайвою цікавістю я, ви знаєте, не страждаю, а все-таки охоче віддав би праве око, щоб подивитися на цього героя. Треба думати, він красивий чоловік, сильний такий, високий; борода в нього довга, хвиляста, волосся — немов сяйво; лежить він, мабуть, на хмарах і в руках тримає велику таку кулю.

— так ви ж нам намалювали самого добродія Бога, — перервав моряка Гедеон Спілет.

— Не заперечую, — відповів Пенкроф, — але що вдієш, якщо він саме таким мені уявляється.

— А на вашу думку, Айртоне? — запитав інженер.

— Бачте, містере Сміт, я не знаю, що й сказати. Що б ви не вирішили, все буде правильно і добре. Якщо ви хочете, щоб і я взяв участь у пошуках, я негайно піду за вами.

— Дуже вам вдячний, Айртоне, — відповів Сайрес Сміт, — але мені хотілося б одержати від вас більш пряму відповідь. Ви наш повноправний товариш; ви багато разів справою довели нам свою відданість, і, перш ніж прийняти таке важливе рішення, ми запитуємо вашої думки, як і думки колоністів. То скажіть же нам, що ви думаєте щодо всього цього?

— Містере Сміт, я вважаю, що ми зобов’язані зробити все можливе, щоб знайти нашого таємничого захисника, — відповів Айртон. — Можливо, він нудиться на самоті. Можливо, страждає. Можливо, з нашою допомогою він почне нове життя. Ось ви зараз самі сказали, що я його боржник. Це він, звичайно він, а не хто інший, відвідав острів Табор, знайшов там нещасну, стражденну істоту і повідомив вам, що необхідно врятувати її. Виходить, з його милості я знову став людиною. Ніколи я цього не забуду.

— Що ж, вирішено, — сказав Сайрес Сміт. — Почнімо пошуки, і якомога швидше. Обстежмо весь острів, зазирнімо в кожний куточок. Обшукаймо всі схованки, і нехай наш невідомий друг вибачить нам цю нескромність, адже вона продиктована добрими намірами.

Усі наступні дні колоністи діяльно готувалися до зими — запасали корм для худоби, збирали врожай. Вони вирішили, що спочатку треба покінчити з усіма невідкладними справами, а вже потім вирушати на обстеження острова. До того ж достигли овочі, вивезені з острова Табор. Випадало скласти до комори плоди наполегливої праці; на щастя, у Гранітному палаці вистачило б місця для всіх багатств острова. Запаси поселенців зберігалися в повному порядку в цих надійних природних коморах, куди не могли пробратися ні чотириногі, ні двоногі вороги. Масивні гранітні стіни не пропускали вологи. Кілька природних печер, розташованих у верхній частині коридору, колоністи розширили або розчистили за допомогою кирки чи пороху, і в такий спосіб у Гранітному палаці з’явилися величезні склади, де тепер зберігалися провізія, бойові припаси, інструменти й посуд — словом, усе майно поселенців. Гармати, зняті з брига, виявилися прекрасними знаряддями, відлитими зі сталі, і, за настійною вимогою Пенкрофа, їх витягли до Гранітного палацу за допомогою лебідок і талів; між вікнами пробили бійниці, і незабаром з амбразур визирнули довгі блискучі стволи гармат. Вони панували з цієї висоти над бухтою З’єднання. Вийшов неначе Гібралтар у мініатюрі, і будь-яке судно, що стало б на шпринг біля острова Лінкольна, виявилося б прекрасною мішенню для цієї батареї.

— Містере Сайрес, — сказав якось Пенкроф (це було восьмого листопада), — тепер, коли наша батарея в повному порядку, варто перевірити, як далеко б’ють гармати.

— А ви думаєте, це доцільно? — запитав інженер.

— Не тільки доцільно, але й необхідно! А то як же ми довідаємося, на яку відстань можна посилати ці милі ядра, яких у нас, дякувати небесам, зібралося чимало?

— Що ж, спробуймо, — погодився інженер. — Одначе, мені здається, що для експериментального пристрілювання краще користуватися не звичайним порохом, — навіщо витрачати марно його запаси, — а піроксиліном, у нас його дуже багато.

— А чи витримають наші гармати вибухову силу піроксиліну? — запитав журналіст, якому, не менше ніж Пенкрофу, хотілося випробувати далекобійність батареї Гранітного палацу.

— Думаю, що витримають. До того ж, — додав інженер, — ми будемо діяти обережно.

Сайрес Сміт недаремно був знавцем артилерійської справи. Він відразу визначив, що гармати зроблено відмінно. Для їхнього виготовлення пішла краща сталь, заряджалися вони з казенної частини, стріляли великокаліберними ядрами і, отже, били на значну відстань. Як відомо, далекобійність зброї тим більша, чим довша траєкторія, описувана ядром, а довжина траєкторії залежить від початкової швидкості снаряда.

— Початкова ж швидкість знаходиться в прямій залежності від кількості пороху, — пояснив інженер своїм товаришам. — таким чином, при виготовленні артилерійської зброї найголовніше — це якість металу, що повинен мати максимальний опір, а сталь безперечно найтвердіша з всіх існуючих металів. Тому я думаю, що наші гармати без ризику витримають розширення газів піроксиліну і покажуть прекрасні результати.

— Спробуємо наші гарматки, тоді все й довідаємося! — підхопив Пенкроф.

Нічого й казати, що всі чотири гармати утримувалися в зразковому порядку. Відтоді як їх витягли з води і доставили на берег, Пенкроф, не шкодуючи сил і часу, натирав їх, змазував жиром, полірував, чистив затвор, замок, затискний гвинт. І зараз гармати блищали так, немов знаходилися на борту військового американського фрегата.

Отже, того дня, у присутності всіх колоністів, включаючи, зрозуміло, Топа і дядечка Юпа, були по черзі випробувані всі чотири гармати. їх зарядили піроксиліном, врахувавши його вибухову силу, що, як ми говорили, вчетверо перевершувала вибухову силу звичайного пороху; снаряди мали конічну форму.

Пенкроф тримав у руці шнур запального ґнота, готуючись діяти.

За знаком Сайреса Сміта прогримів постріл. Ядро, пущене вбік моря, пронеслося над острівцем і зникло десь удалині, так що визначити точну відстань було неможливо.

Другу гармату навели на крайню точку мису Знахідки, і ядро, вдарившись об гострий виступ скелі на відстані приблизно трьох миль від Гранітного палацу, рознесло його

1 ... 119 120 121 ... 160
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий острів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємничий острів"