Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Гра янгола 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра янгола"

416
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гра янгола" автора Карлос Руїс Сафон. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 119 120 121 ... 143
Перейти на сторінку:
й обшарпані, а шпалери на стінах повідклеювалися й звисали клаптями, схожими на риб’ячу луску. Я підійшов до одного з вікон, щоб відчинити віконниці й впустити до зали трохи світла. Я був уже за два метри від балкона, коли відчув, що я тут не сам. Я зупинився, похоловши, і повільно обернувся.

Силует чітко вирізнявся в кутку зали, у тому кріслі, де він сидів завжди. Криваве світло, яке просочувалося крізь щілини у віконницях, освітлювало блискучі черевики та контури костюма. Обличчя було повністю в темряві, але я знав, що він на мене дивиться. І що він усміхається. Я підняв револьвер і націлив на нього.

– Я знаю, що ви вчинили, – сказав я.

Кореллі не ворухнув жодним м’язом. Залишався нерухомим, наче павук. Я ступив крок уперед, націливши дуло револьвера йому в обличчя. Мені вчулося зітхання в темряві, і на мить червонясте світло спалахнуло в його очах. Я був переконаний, що зараз він стрибне на мене. І вистрелив. Віддача від пострілу вдарила мене в лікоть, наче молотком. Хмарка синього диму піднялася над револьвером. Одна з рук Кореллі впала з підлокітника крісла й загойдалася, шкрябаючи нігтями підлогу. Я вистрелив знову. Куля влучила йому в груди й утворила задимлену дірку в одязі. Я тримав револьвер обома руками й не наважувався підійти ближче, пильно роздивляючись нерухомий силует у кріслі. Розгойдування руки ставало все повільнішим, аж поки тіло знову завмерло нерухомо, а нігті, довгі й відполіровані, знову вчепилися у тверде дерево дубового підлокітника. Тіло не зворухнулося й не видало жодного звуку, хоча щойно прийняло в себе дві кулі: одну в обличчя, а другу – у груди. Я відступив на кілька кроків до вікна й розчахнув його кількома поштовхами, не відводячи погляду від крісла, у якому сидів Кореллі. Потік запилюженого світла ринув від балконної балюстради до найдальшого з кутків, освітивши тіло й обличчя хазяїна. Я хотів проковтнути слину, але в роті було сухо. Перший постріл зробив йому дірку між бровами. Другий – на лацкані піджака. Але не було жодної краплі крові. Замість крові з дірок сипався тонкий порох, дрібненький і блискучий, схожий на пісок, що сиплеться з піскового годинника. Очі блищали, а губи стулилися в саркастичній посмішці. То була лялька.

Я опустив револьвер – рука моя досі тремтіла – і повільно наблизився до крісла. Я нахилився над тією гротескною маріонеткою й підніс руку до її обличчя. Протягом якоїсь миті я боявся, що ті скляні очі заворушаться, а руки з довгими нігтями схоплять мене за горло. Я доторкнувся до щоки пучками пальців. Дерево, покрите емаллю. Я не зміг утриматися від гіркого сміху. Годі було сподіватися чогось іншого від хазяїна. Я ще раз подивився на ту фізіономію, скривлену в іронічній гримасі, і вдарив її руків’ям револьвера. Вона відхилилася вбік, упала на підлогу і я став кóпати її носаками. Дерев’яний корпус утратив форму, руки та ноги переплелися так, як вони не можуть переплестися на тілі живої людини. Я відступив на кілька кроків і роззирнувся навколо. Побачив велике полотно з намальованим на ньому янголом і зірвав його одним посмиком. За цією картиною я побачив двері, що нагадали мені ті, крізь які я увійшов до підвалу, коли залишився тут ночувати. Я взявся за ручку. Вони були незамкнені. Я втупив погляд у сходи, які спускалися в темний колодязь. Підійшов до комода, звідки, як мені пригадалося, Кореллі дістав свої сто тисяч франків під час нашої першої зустрічі, і став висовувати шухляди. В одній знайшов бляшану коробку зі свічками й кілька сірників. На мить завагався, запитуючи себе, чи хазяїн не залишив усе це умисне, сподіваючись, що я натраплю на нього, як натрапив на ляльку. Але потім таки запалив свічку й рушив через салон до дверей. Кинув останній погляд на повалену ляльку й зі свічкою, високо піднятою в лівій руці, та з револьвером, твердо затиснутим у правій, почав спускатися сходами. Я зупинявся майже на кожній приступці, щоб оглянутися назад. Спустившись до підвальної зали, відвів руку зі свічкою так далеко від себе, як тільки зміг, і описав нею півколо. Усе було там: операційний стіл, газові світильники й таця з хірургічними інструментами. Усе вкрите пилюкою та заплетене павутиною. Але було тут щось іще. Кілька силуетів, що прихилилися до стіни. Такі самі нерухомі, як і силует хазяїна. Я поставив свічку на операційний стіл і наблизився до тих силуетів. Я впізнав серед них служника, який нас обслуговував однієї ночі, та водія, який привіз мене додому після вечері з Кореллі в саду біля будинку. Були там й інші ляльки, яких я не зміг упізнати. Одна стояла обличчям до стіни. Я обкрутив її дулом револьвера й через секунду дивився на самого себе. Відчув, як мороз пройшов у мене поза шкірою. Лялька, яка зображувала мене, мала тільки половину обличчя. Друга половина не мала чітко означених рис. Я вже наготувався повалити цю ляльку копняком, коли почув дитячий сміх нагорі сходів. Я затримав дихання, і тоді почувся якийсь дивний тріскіт, що повторився кілька разів. Я побіг сходами нагору. Лялька хазяїна вже не лежала на підлозі там, де вона впала, коли я її повалив. Сліди від ніг віддалялися звідти в напрямку коридору. Я відвів бойок револьвера й пішов по тих слідах, поки звернув у коридор, що вів до холу. Там я зупинився й підняв револьвер. Сліди уривалися посередині коридору. Я став шукати невидимий силует хазяїна між тінями, проте жодного сліду від нього не було. У кінці проходу головні двері були, як і раніше, відчинені. Я повільно дійшов до того місця, де слід уривався. Але через кілька секунд помітив, що між фотографіями вже немає порожнього місця, яке було там раніше. На стіні висіла нова рамка, а в ній фотографія, яка, здавалося, вийшла з-під того самого об’єктива, що й усі інші, які утворювали цю моторошну колекцію, а на тій світлині я побачив Крістіну в білій сукні з поглядом, спрямованим у лінзу фотокамери. Але вона була не сама. Її обіймали й підтримували сильні руки, що належали людині, яка усміхалась, дивлячиcь в об’єктив фотоапарата. Андреас Кореллі.

13

Я спустився з пагорба до лабіринту темних вулиць району Ґрасіа. Там я знайшов відчинену кав’ярню, де зібралася досить велика компанія сусідів, які жваво обговорювали проблеми чи то політики, чи то футболу; визначити це було важко. Я проштовхався крізь натовп, крізь густу хмару диму та гамір, і підійшов до прилавка, де шинкар

1 ... 119 120 121 ... 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра янгола», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра янгола"