Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Ранок спокійного вівторка робить неспокійним Харитон.

— Кохана, у нас проблема! Нас пограбували!

Посміхаюсь, поки цей лис не бачить.

— З сейфа пристойна сума зникла? Так то я взяла. Не турбуйся, коханий, — наче так і треба, муркочу до нього, поки смажу панкейки на сніданок.

Відчуваю потилицею, що Харитон багряніє в обличчі. Його дихання стає частішим і гучнішим. Уявляю цього фігляра чайником, що кипить. Кумедний чайник!

— Ти?! Як ти... Там же... Так багато! Навіщо тобі сто тисяч?! 

— Не сто, коханий. Вісімдесят п'ять всього лиш. Ото ти округлив! — кепкую хоробро та з задоволенням.

— Кохана... Що ти хочеш купити?

— Хочу сплатити сеанси з психотерапевтом на рік уперед. Так дешевше. І нові снодійні придбати, бо старі вже не беруть. А ще хрещениці майбутній крижму маю з пошти сьогодні забрати.

— Я так розумію, снодійні теж на рік вперед? А крижму золоту замовила? Невже все так дорого?

— Дорого? — запитанням на запитання відповідаю. — Коханий, невже тобі шкода для коханої дружини якихось дві тисячі доларів?.. Між іншим, сьогодні в мене запис до Марії Олександрівни! Мабуть, ще візьму п'ятнадцять. А то й справді, чого це не кругленьку суму взяла? Почуваю себе добре, а це все заслуга Марії Олександрівни. Треба її за доброту та професіоналізм віддячити.

Навмисні провокації роблять свою справу — Харитон біснується, переминаючи свої жовна, що мак у макітрі. Але підробляє усмішку, зовсім не здогадуючись, що цю його штучність і лукавство я бачу наскрізь.

— Звісно ж, бубочка моя. Для твого комфорту та щастя все, що завгодно.

— А! І ще одне, коханий! Завтра я їду до сестри. Вже взяла квитки до Хмельницького на ранок, — приголомшую нечуваним оголошенням слизького чоловічка, щоб добити його.

Одразу ж слідом лине купу зустрічних запитань:

— А чому завтра? Завтра ж лише вівторок. Хрестити малу твоєї сестри будуть лише у неділю. Це майже цілий тиждень. Ти що ж, на тиждень їдеш? А чому не в суботу? А чому сама? Ми ж планували разом у суботу їхати. Ти на цілий тиждень залишиш мене без своїх фантастичних млинців і солодких, що мед, поцілунків?

— Я так подумала. Чого ти туди їхатимеш? Я знаю, що тобі їхати не дуже й кортить. До того ж приїдуть наші далекі родичі. Місця де ночувати практично не буде, а спати на матраці на підлозі хіба ж зручно? Мені вже пів біди — хочеш, не хочеш, а треба їхати, тож доведеться поспати, де прийдеться. Та й ти зморишся за тиждень на роботі. А потім ще трястись і тинятись всі вихідні автобусами заради години урочистого заходу в церкві. Нащо тобі воно треба? Краще вже я сама трохи страждатиму та без комфорту побуду. Побережи свій час і нерви.

— Але, кохана! Ми ще ніколи не розлучались так надовго! Максимум декілька днів! А тут цілий тиждень!

— Може і два. Як піде. Не знаю. Але нічого, коханий. До нашої третьої річниці шлюбу повернусь — не хвилюйся, — запевняю, подаючи панкейки роздратованому, здається, дихаючого вогнем, чоловікові. — Не розумію твоїх хвилювань. Я ж все одно повернусь і все буде, як завжди. Це лиш тимчасова розлука. Ти ж не думаєш, що я від тебе хочу втекти? Чого б це я так робила? Якщо так зроблю, ти ж не отримаєш ресторан від батька. Хіба ж я здатна підкласти своєму коханому таку свиню?

Харитон ледь не сивіє, почувши таке. Видно, що це для нього цілком неочікувано.

— Втекти?.. Що ти таке кажеш? Кохана... Ти ж не зробиш цього?

— Ні. Я просто буду відсутня тиждень а може й більше. Але до річниці повернусь. Треба ж ще для бенкету тоді готувати! А потім житимемо душа в душу, як і завжди. Так?

Чекаю на схвалюваний кивок, натякаючи непрозоро на те, що зі мною розслаблятись не варто. А отримавши, шаленію від відчуття першості та контролювання ситуації. Виявляється, влада над іншими має свій особливий смак. Боюсь тільки, що від такої смакоти може бути залежність. Хто зна, може я вже на шляху до цього? А втім... Нехай.

Це так мотивуюче, так захоплююче, коли ти кимось керуєш проти їх власної волі, а твої ляльки навіть не знають правила гри, встановлені тобою! Та гра тільки починається. Попереду багато цікавого. Всього лиш перший акт.

Наразі, усвідомлюючи, що доля Харитона в моїх руках, я наповнююсь особливою енергією. І здається, лише вона одна мене наразі живить. Він думав, що введе в оману мене, засліпить своєю харизмою, щедрістю, щоб отримати максимум зиску. Та чи судилося йому це здійснити? Мрія — це одне, а реальність — жорстока. Ще домріється мій чоловік...

Задля свого плану, котрий я змінила вже вкотре, доводиться робити те, чого не планувала. Прозріти та зберегти тверезість і ясність розуму після цього — найважче, бо виявити, що половина твого оточення брехуни — це маленька смерть душі. Це як дізнатися, що щодня тебе напувають отрутою, а вона розтікається твоїм єством і вганяє повільно в могилу. Так повільно, що ти цього не відчуваєш. І моя задача продовжити брати з рук зрадників чашу отрути. І пити, вдаючи спрагу... Єдиний варіант, який гарантує збереження твого життя — це протиотрута. І саме її я бажаю здобути...

Харитон гадав, що його криві посмішки, фіктивні почуття й облудлива харизма залишаться навічно непоміченими для мене? Може б це так і було, якби не люди, що справді зичать мені добра. Завдяки їм я тепер бачу все та помічаю кожну дрібницю. І, навіть, більше! Все розумію, аналізуючи, події минулого. І пазли зійшлись...