Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

Але зараз часу на роздуми про це не було.

Він коротко описав події, що відбулися до вибуху, не обмовившись про передчуття Френ в останню хвилину; із такими настроями краще без цього.

— Учора зранку Бред, Ральф і я пішли й години зо три чи більше досліджували пожарище. Знайшли предмет, подібний до динамітної бомби, приєднаної до рації. Як видається, її було встановлено в шафі вітальні будинку. Білл Скенлон і Тед Фремптон знайшли ще одну таку рацію в амфітеатрі «Світанок», і ми припускаємо, що вибуховий пристрій було активовано звідти. Це…

— «Припускаємо» — всратися можна! — крикнув Тед Фремптон із третього ряду. — Та це той гівнюк Лодер зі своєю шльондрою!

Залою прокотився нервовий шепіт.

І оце хороші люди? Вони на Ніка, Сью, Чеда і всіх інших клали з прибором. Це якийсь натовп лінчувальників, їм тільки того й хочеться, що схопити Гарольда й Надін і повісити їх… як оберіг проти темного чоловіка.

Стю випадково зустрівся очима з Ґленом; Ґлен тільки знизав плечима, ледь помітно, дуже цинічно.

— Якщо ще один громадянин крикне з місця, коли йому не надане слово, — я оголошу збори закритими і будете балакати між собою, — сказав Стю. — У нас тут не базар. Якщо ми не будемо дотримуватися правил, то хто ж ми будемо?

Тед Фремптон люто подивився на Стю, а той — на нього. За кілька секунд Тед відвів очі.

— Ми підозрюємо Гарольда Лодера і Надін Кросс. У нас на те є серйозні підстави, цілком переконливі опосередковані свідчення. Але прямих свідчень проти них у нас немає, і я сподіваюся, ви про це не забуватимете.

У залі раптом крутнувся похмурий вихор розмов — і затих.

— Я кажу це ось для чого, — продовжив Стю. — Якщо раптом їх принесе в Зону, я прошу привести їх до мене. Я їх заарештую, а Ел Банделл організує суд… і на суді вони викладуть свою позицію, якщо її мають. Ми… ми маємо тут бути за позитивних героїв. Я гадаю, вам відомо, хто тут негативний. А якщо ми позитивні — то маємо поводитися цивілізовано.

Він з надією подивився на людей і побачив лише здивоване обурення. Стюарт Редман бачив, як двох із його найкращих друзів рознесло на шматки, казали ці очі — а ось як він говорить про тих, хто це зробив!

— Не знаю, наскільки це важливо, але я вважаю, що то зробили вони, — промовив Стю. — Але все треба робити правильно. І я тут, щоб сказати вам, що воно буде так.

Очі просто свердлили його. Понад тисячу пар очей — і за кожними він відчував думку: «Та про який хрін він тут править узагалі! Вони втекли. На захід. А він говорить так, наче вони на пару днів у похід поїхали, на пташок подивитися!»

Він налив води і трохи випив, сподіваючись промочити пересохле горло. Від тупого кип’яченого смаку скривився.

— Хай там як, а справи такі, — затинаючись, мовив він. — Далі, я гадаю, треба взяти в Комітет нових членів, щоб поновити його склад. Сьогодні ми цього робити не будемо, але вам варто подумати, кого б ви хотіли там бачити.

Хтось підняв руку — Стю дав йому слово.

— Прошу. Тільки назвіться, щоб усі знали, хто ви.

— Я Шелдон Джонс, — сказав здоровань у картатій вовняній сорочці. — А чо’ ми просто зараз двох не додамо? Я пропоную отого Теда Фремптона.

— О, я підтримую! — крикнув Білл Скенлон. — Прекрасно!

Тед Фремптон склав руки над головою і потрусив ними під рідкуваті оплески, а на Стю знову накотила ота розгубленість і відчай. Оце замість Ніка Андроса буде Тед Фремптон? Це якийсь прикрий жарт. Тед пробував працювати в Енергетичному комітеті й виявив, що там йому забагато роботи. Він переметнувся до Поховального комітету, і там йому, здається, було краще, хоча Чед колись казав Стю, що Тед із тих, у кого перерва на каву легко розтягується в обідню годину, а обідня година — у відгул на півдня. Він учора бадьоро кинувся шукати Гарольда і Надін, бо, мабуть, зрадів різноманітності. Вони з Біллом Скенлоном надибали рацію в «Світанку», бо їм просто пощастило (і, треба віддати Тедові належне, він і сам так вважав), але після цієї знахідки чоловік помітно знахабнів, і Стю це зовсім не подобалося.

Стю знову зустрівся очима з Ґленом — і в його цинічному погляді, в легкій складці в кутику рота читалося: «Отут би Гарольда, щоб грамотно підтасувати!»

Раптом у голові Стю спливло слово, яке часто вживав Ніксон, і коли він уловив його, то одразу зрозумів, де джерело цього відчаю й розгубленості. Слово те було: «мандат». Їхній мандат зник. Злетів у повітря дві ночі тому.

Він сказав:

— Ви, напевне, знаєте, чого хочете, Шелдоне, але, я гадаю, іншим людям ще буде потрібний час визначитися. Спробуймо проголосувати. Хто за те, щоб обрати цих двох, кажіть «так».

Почулося зовсім трохи вигуків «так».

— А тепер ті, хто не готовий голосувати зараз і хоче тиждень подумати, скажіть «ні».

Почулися «ні» — гучніші, але теж не суцільні. Багато людей утрималося: це їх не цікавило.

— Добре, — мовив Стю. — Заплануємо нові збори тут, у залі «Мунцінґер», за тиждень, 11 вересня — тоді будемо висувати кандидатів на дві вакансії в Комітеті й голосувати за них.

«Ох і невдала ж епітафія вийшла, Ніку. Пробач, друже».

— Зараз доктор Річардсон доповість про стан здоров’я матінки Ебіґейл і тих, хто постраждав від вибуху. Доку?

Річардсона привітали вибухом оплесків, коли він вийшов наперед, протираючи окуляри. Він повідомив, що від вибуху загинуло дев’ятеро людей, троє досі перебувають у критичному стані, двоє — у важкому, восьмеро — в задовільному.

— З огляду на силу вибуху, я б сказав, що фортуна на нашому боці. А тепер про матінку Ебіґейл.

Усі нахилилися вперед.

— Я, певне, висловлюся коротко, а потім поясню. Скажу так: я нічого не можу для неї зробити.

Натовпом прокотився шепіт і затих. Стю побачив: люди засмучені, але не здивовані.

— Громадяни Зони, які були тут до її зникнення, мені повідомили, що пані мала сто вісім років. Поручитися за це я не можу, але можу сказати, що це — найстарша людина, яку я у своєму житті бачив і лікував. Мені казали, що вона зникла два тижні тому, і, за моїми оцінками — ні, радше