Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

— Боже мій, — пробурмотів хтось, і неможливо було сказати, чоловікові належав той голос чи жінці.

— На одній руці — опік від отруйного плюща. На ногах — виразки, які би кровили, коли б вона не…

— Слухайте, може, досить? — закричав Джек Джексон, підхопившись на ноги. Лице його було бліде, нещасне, гнівне. — Де пристойність, в лихої години?

— Я пристойністю не займаюся, Джеку. Я просто розповідаю, в якому вона стані. Вона в комі, виснажена, а головне, дуже-дуже стара. Я гадаю, вона помре. Коли б це був хтось інший, я б твердив це з усією певністю. Але… як і всім вам, вона мені снилася. Вона і ще один.

Знову бурмотіння в залі, як випадковий вітерець, — і Стю відчув, як волосся на загривку ворушиться і стає сторч.

— Як на мене, сни про такі протилежні сили — це щось містичне, — сказав Джордж. — Те, що нам усім вони снилися, вказує як мінімум на телепатичні здатності. Але я не вдаватимуся в парапсихологічні й теологічні подробиці, так само як не буду підпорядковувати свою доповідь правилам пристойності, і то з тієї самої причини: це не моя справа. Якщо ця жінка — від Бога, то Він може її зцілити. А я не можу. Скажу лише, що й те, що вона зараз жива, — це для мене диво. Ось що я хотів вам сказати. Чи є питання?

Питань не було. Усі вражено дивилися на нього, дехто не ховаючись плакав.

— Дякую, — сказав Джордж і повернувся на місце серед мертвого моря тиші.

— Добре, — прошепотів Стю Ґленові. — Тепер ти.

Ґлен підійшов до трибуни без прелюдій і звично взявся за неї.

— Ми обговорили все, крім темного чоловіка, — сказав він.

Знову шепіт, бурмотіння. Кілька людей інстинктивно перехрестилися. Стара жінка в лівому ряду швидко торкнулася руками очей, рота, вух, моторошно нагадавши Ніка Андроса, а потім знову склала їх на велику чорну сумку на колінах.

— Ми певною мірою обговорили його на наших закритих зборах, — спокійно, розмовним тоном продовжив Ґлен, — і приватно в нас виникало питання, чи варто виносити його на публічне обговорення. Думка була така, що, як видавалося, в Зоні ніхто по-справжньому не хотів говорити про нього після отих веселих снів, які ми всі бачили дорогою сюди. Тож, певне, нам був потрібен певний період для відпочинку. А нині, думаю, настав час порушити цю тему. Так би мовити, витягти його на світло. У поліції є така корисна штука — фоторобот, щоб відтворювати обличчя злочинця за спогадами свідків. У нашому разі обличчя немає, зате є низка спогадів, які формують хоча б приблизний образ нашого Супротивника. Я доволі багато людей опитав про це, і ось який у мене вийшов фоторобот.

Цього чоловіка звати, як видається, Рендалл Флеґґ, хоча дехто називав його Річардом Фраєм, Робертом Фрімонтом або Річардом Фрімантлом. Можливо, ініціали «Р. Ф.» мають якесь значення, але коли й так, то ніхто в Комітеті Вільної зони не знає, яке саме. Його присутність — принаймні у снах — викликає відчуття страху, тривоги, жаху. У багатьох випадках його асоціюють із фізичним відчуттям холоду.

Люди кивали, знову почалися схвильовані розмови. Стю подумав, що вони перешіптуються, немов хлопчаки, які щойно дізналися про існування сексу, обмінюються враженнями і виявляють, що в усіх вони приблизно однакові. Стю злегка всміхнувся і затулився рукою, нагадавши собі, що потім розповість про це Френ.

— Цей Флеґґ на заході, — продовжував Ґлен. — Приблизно порівну людей визначають його місцеперебування як Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Портленд. Дехто — зокрема й сама матінка Ебіґейл — стверджує, що Флеґґ розпинає людей за порушення правил. Як видається, всі переконані, що між ним і нами наростає конфронтація і що Флеґґ ні перед чим не зупиниться, щоб тільки нас зламати. А це означає багато чого. Бронетанкові сили. Атомна зброя. Може… епідемія.

— Ух, якби мені цей гівнюк попався під руку! — пронизливо закричав Річ Моффат. — Я б йому, блять, такої епідемії дав!

Напруження розрядив сміх у залі: Річ став у пригоді. Ґлен невимушено всміхнувся. Він доручив Річеві цю репліку за півгодини до зборів, і Річ прекрасно впорався із завданням. Лисий професор, як почав розуміти Стю, мав залізну рацію: соціологічна освіта дуже корисна на великих зібраннях люду.

— Ну ось, це ми про нього в загальних рисах знаємо, — продовжив Ґлен. — Останнє, що я скажу, перш ніж ми розпочнемо обговорення: на мою думку, Стю має рацію, що з Гарольдом і Надін слід поводитися цивілізовано, якщо ми їх спіймаємо, але, як на мене, це малоймовірно. Також, як і він, я переконаний, що вони вчинили так за наказом цього самого Флеґґа.

Його слова гучно розкотилися залою.

— І саме з ним треба мати справу. Джордж Річардсон сказав вам, що містика — не його сфера. Також і не моя. Але от що я вам скажу: думаю, стара жінка, яка нині при смерті, певним чином представляє сили добра настільки ж, наскільки Флеґґ — сили зла. На мою думку, хоч яка сила веде її, вона використала матінку Ебіґейл, щоб об’єднати нас. І я не вважаю, що ця сила скоро нас покине. Можливо, нам треба це обговорити й винести на світло ті кошмари. Може, нам треба вирішити, що робити з ним. Але він не зможе просто так наступної весни зайти в Зону і захопити її, якщо ми будемо пильні. Тепер я передаю слово Стю, який головуватиме на обговоренні.

Останні слова Ґлена потонули у вибуху оплесків, і він задоволено пішов на своє місце. Він заварив усе як треба… чи краще сказати, розіграв як по нотах? Неважливо, як це назвати, а важливо, що люди зараз більше обурені, ніж перелякані, і готові прийняти виклик (хоча до квітня після довгої зими вони можуть охолонути) … і головне, вони готові говорити.

І говорили ще три години. Опівночі дехто пішов додому, хтось ішов і потім, але небагато. Як Ларрі й очікував, ні до чого серйозного ніхто не додумався. Були всілякі дикі ідеї: власний бомбардувальник і атомний резерв, провести саміт, вишколити штурмовий загін… Практичних думок було мало.

Останню годину люди одне за одним уставали з місць і переказували свої сни, як видається, на нескінченну втіху всіх решти. Стю знову згадав нескінченні балачки про секс, у яких він брав