Читати книгу - "Нафта"

Отож чоловік знову покликав до себе дочок і вдруге нав’язав їм свою батьківську „упокорюючу“ волю. Насправді його непохитне й сповнене рішучості бажання полягало ˂ в тому, щоб дівчата помінялися ролями: Лаура, яку ˃ охопило ˂ відчайдушне бажання ˂ світськості, мала одягти рясу й стати черницею, а Адріана, яку ˃ полонило ˂ щире й нездоланне релігійне покликання, мала поїхати й осісти в Римі, аби втілити у дійсність найамбіційніші ххх плани задля досягнення успіху в світському товаристві.

Й Адріана, й Лаура погодились із батьківською вимогою, покірно схиливши перед ним голови. Зрештою, для Адріани цей вчинок був лише прикладом її щирої святості; для Лаури ж у цьому був розрахунок, у якому вона виявилась гідною свого батька, адже вгадала його наміри.

Спливло безмаль десять років (а отже, вже майже настали наші дні). Передбачення Агостіно цілком виправдались. Духовна Адріана стала впливовою світською дамою. Наразі без неї годі було собі уявити розкішне й культурне життя римського вищого товариства. У свою чергу легковажна Лаура стала черницею настільки благочестивою, що вище товариство, яке за ці роки неабияк розрослося, враз звернуло на неї свою увагу й зрештою почало вважати цю жінку святою. Насправді довести протилежне було б неможливо. Помалу Агостіно вийшов з тіні доньок на світ божий; і його авторитет поволі став незамінним саме через те, що був не афішованим та обріс легендами.

Настав день, коли Агостіно, придушивши в собі жагуче бажання відкритися й зажити шани, скористався нагодою полишити свій сховок, у якому він наразі прожив двадцять років, і вийти на світову сцену. Все було підготовано. Звісно, все мало мати такий резонанс та призвести до наслідків, які Агостіно собі напланував, але водночас треба було ретельно уникати будь-якої зухвалості.

Але саме вранці того визначного дня наша розповідь обривається. Чи, краще сказати, повертається у себе, у внутрішнє забуття, з якого вона почалась, навіть попри те, що наразі це внутрішнє забуття вже докорінно й невимовно інше».

--------

— Зібрання соціологів екологія (˂…˃ тощо) — звертаючи увагу на проблеми та на незмінні основи. Пишучи з почуттям гумору, з порівняннями — ось лишень (˂…˃ веселий жарт) з’являється Діоніс та влаштовує гармидер.

— Дводенні збори, присвячені екологічному лиху, закінчуються загальною пиятикою всіх учасників (вино сорту алеатіко, та вино?).

— Діоніс знов обертається на бридкого лиходія.

— Вони зібралися там для того, щоб сказати правду, та саме тому не сказали жодного слова тієї правди.

……………………………………………………………

Епохе: Розповідь Дитини-Мерда

(дитя, яке народилося від чоловіка,

буржуазійного промисловця, коли той какає).

Нотатка 102

ЕПОХЕ:

РОЗПОВІДЬ ПРО ДВОХ БАТЬКІВ ТА ДВОХ ЇХНІХ ДІТЕЙ

«Дозвольте мені зробити невеличку передмову, — мовив третій оповідач, — кілька застережних вступних слів, сказати б, навіть дотепів… Як ви знаєте, насправді вони потрібні для того, щоб приховати місце, з якого все бере початок, завжди є, так би мовити, автотомією[286]. Поза тим, розповідання наражає на небезпеку, а отже, перевертає догори дриґом суть. Людина, якій доводиться вигадувати фразу, з якої розпочати, стає вкрай розгубленою. Йдеться про справжню розгубленість, яка виникає, коли торкаєшся священного. Розповідь обнесена священною огорожею. Й для того, щоб наблизитися до цієї огорожі, завжди потрібні трохи силувані церемонії. І дурні. Неуки дотепно іронізують щодо їхнього наближення, яке суворо підпорядковане тому, де розташовується Дух. Вони потроху блазнюють та клеять дурня. І я не пастиму задніх. У моєму „блискучому“ вступі йтиметься про роль прямої кишки{63}. Я маю на увазі роль прямої кишки протягом усього людського життя, у всій його цілісності. Між тим, і ви про це чудово знаєте, й як я ще раз помпезно повторю:

„Пряма кишка вчить сечовий міхур берегти, а той у свою чергу вчить кишку бути щедрою“.

Гарненько закарбуйте у своїй пам’яті ці слова й використовуйте їх хоч би як епіграфи до своїх майбутніх особистих історій, якщо, звісно, вам не забракне крихти громадянської хоробрості, яку для цього потрібно мати.

Отож не існує уретрального еротизму, який не мав би відтінку задньопрохідності, як немає анального еротизму, який не віддавав би уретральністю. Це закладає основи для формування характеру. Хай там як, а разом з тим було помічено, що „пряма кишка“ (себто срака) та сечовий міхур (себто яйця) — сутності, які формуються й означуються пізно. Припущення, зроблене евристичним шляхом, полягає в тому, що вони грають провідну роль не лише під час злягання, але й протягом усього існування (як окремої особини, так і цілого виду). А наділивши їх таким значенням, ми, щоб не бути багатослівним, зустрічаємося із спокусою позбавитися й пеніса, й кишкового вмісту, які, хоч і примарно, ототожнили між собою через те, що й те й інше ототожнюється з дітьми. Наш член — це наше Его у стані дитини, але ж і наші випорожнення теж є цим станом. Загалом, аби підсумувати, хочу нагадати вам про феномен сексуальності пологів, себто задоволення, джерелом якого виступають пологи. Задоволення, через яке чоловіки заздрять жінкам і намагаються відчути його, звісно, наслідуючи, коли какають (завдяки всім примарним церемоніям — або ж затримуючи в собі через запор, чи через надмірне очищення, себто пронос). Усе це є вступним словом до моєї розповіді. Втім, ви можете не зважати на мої слова, наче це якесь гіпнотичне белькотіння. Загалом, для того, щоб захопити вас, я ˂ ˃ й розпушив хвоста. А зараз я дістанусь суті розповіді.

Частина італійських буржуа досі ходять на полювання, перетворюючи його на світську церемонію. Багаті промисловці, спеціалісти, що вже зробили собі кар’єру, серед них навіть є декілька інтелігентів, — усі ці люди збираються разом у заміській хатинці когось зі своїх спільних друзів і достоту як колись шляхтичі (які досі часом між них трапляються й яких навітьa[287] чекають у своєму товаристві) змагаються у полюванні. А їхні дружини — слідом. Усе це, й, гадаю, я цілком можу таке стверджувати, може здатись вам уже саме по собі потенційно кумедним. І, гадаю, я знаю чому. Через такий опис ці пані та панове, які є частиною поважної італійської буржуазії (яка за мізерним винятком майже вся складається з вихідців із півночі країни), постають у вашій уяві безтілесними й узагальненими, завдяки чому вони мають стереотипні пики — маски. Певна річ, ці маски смішні. А коли потім звертаєш свою увагу на інженера Джанні ххх, одну, конкретну маску, то всередині ще дужче лоскоче від бажання розреготатися, мабуть, через трошки шибеницький гумор, що